Артилерист з Хмельницького: “Тіла терористів лише присипають, а ноги та руки стирчать із землі”

З травня 38-річний хмельничанин Сергій воює на сході України. За цей час йому довелося і у тил противника заходити, і відчути на собі шквальний обстріл з російських “Градів”.

“Незвично не чути пострілів, вибухів, - починає розмову артилерист. - Тут, де мир, усе інше. Люди безтурботно гуляють, лунає музика, діти граються. Й натяку немає, що на Сході йде війна. Не антитерористична операція, а справжня війна. Трохи дивує спокійна поведінка жителів міста, але це добре, що війна не тут. Тому важливо перемогти на Сході, щоб ворог не дійшов й до наших домівок.”
38-річний Сергій у середині березня повернувся до лав армії — артилеристом, як і колись служив. Прізвище старший лейтенант не називає, каже, що і у Хмельницькому вистачає таких, які, надивившись російських каналів, симпатизують терористам.
“Під час Майдану у Києві я був у так званій “диванній сотні”. Друг жартував, що йде війна, а я “уставший”. Робота та кредит, який потрібно було виплачувати, не дозволили поїхати у Київ. Але коли російські війська розпочали вторгнення у Крим, зателефонував знайомому та запитав, чи такі, як я, потрібні армії. 13 березня прибув у Житомир, а уже 21 березня був у списках військової частини”, - розповідає Сергій.

"Інколи води не було і замість неї нам привозили боєприпаси"

Наразі хмельничанин проходить службу у житомирській 95-й окремій аеромобільній бригаді. В кінці 90-хх Сергій закінчив Одеський інститут Сухопутних військ за спеціальністю "командна і тактична артилерія", опісля три роки прослужив у хмельницькому 93-у самохідному артилерійському полку. З таким досвідом його одразу поставили командиром взводу гаубично-артилерійської батареї. Спершу хмельничанин служив у Херсонській області на кордоні із Кримом, а звідти їх передислокували у зону проведення антитерористичної операції.
“Спочатку на Карачун поїхали дві наші батареї. Наприкінці травня уже ми зайшли у Донецьку область, розмістилися на базі неподалік Слов'янська. 3 червня розпочався наступ на Слов'янськ. Цю операцію хтось “злив”. Майже одразу вбили командира батальйону з кулемета. Куля калібру 12,7 мм пробила передню та задню пластини бронежилета. Такі кулемети стоять лише на озброєні російської армії. Того офіцера-зв'язківця, який нас здав, вирахували, у нього на рахунку звідкись взялися 60 тисяч доларів ”, - пояснює артилерист.
Під Слов'янськом по солдатах відкрили шквальний вогонь зі стрілецької зброї.
“Хлопці ховалися за бронетранспортерами. Тоді найманці почали стріляти на рикошет від асфальту. Це тактика з чеченських часів. Коли так стріляють, в основному отримують поранення в ноги, - каже Сергій. - Наше командування дало наказ відійти. Місяць були під Слов'янськом. Взяли Красний Лиман, Ямпіль, Закотне, багато міст визволили. Побили трохи колону терористів, яка відступала до Донецька.”
Найбільше Сергію запам'ятався рейд у тил ворога.
“Деякі наші війська були в оточенні і їх “поливали” “Градами” з території Росії. Нашу бригаду відправили на виручку на Савур-Могилу. Ми проїжджали між Донецьком і Луганськом, на той час там був коридор, яким можна було пройти. Рушило дві колони: наша пройшла, а інша потрапила у засідку. Багато хлопців загинуло, дехто заживо згорів у БТРах. Ми розвернули гармати і відстрілювалися, але дали змогу нашим забрати поранених та вбитих, - пригадує Сергій. - І далі поїхали під Савур-Могилу. Брали участь в її взятті. Повз Савур-Могилу, яка, як виявилося, не була повністю взята, бо багато терористів поховалися у бункерах, вирушили у Степанівку.”

арпарпрп Не встигли артилеристи розміститися під Степанівкою, як їх почали обстрілювати гаубиці з боку Росії.
“У “зеленці” явно сидів коректувальник, бо з кожним разом снаряди росіян все ближче і ближче біля нас били. Хлопці вибігали, робили залп у відповідь і знову ховалися. Ми сидимо в окопі, а в трьох метрах від нас стояв “Камаз” битком набитий боєприпасами. Ми молили Бога, щоб у нього не влучили. Поруч з “Камазом” був автомобіль старшого офіцера батареї, у якому знаходилися різні прилади, особисті речі. І під вечір прямим пострілом росіяни поцілили у нього. Згодом обстріл вщух, але близько четвертої ранку снаряди уже знову свистіли над головами. Уявіть, вузенька траншея довжиною 10 метрів, а у неї зі всім екіпіруванням набилося більше двадцяти чоловік!”, - посміхається військовий.
“Через деякий час з боку Росії обстріл припинився, але по нас почали стріляти уже від Степанівки. Били з “Градів”. Влучили у той “Камаз” з боєприпасами, три БТРи і декілька автомобілів. Ми сиділи в окопах декілька годин, бо коли горів “Камаз”, разом з ним вибухали боєприпаси і розліталися навкруги. За три дні, що нас обстрілювали, на щастя, лише двох поранили і ніхто не загинув. Рейд підняв настрій хлопцям, ходили по тилу ворога, із землею зрівняли не один блокпост противника, живої сили побили. Бійців приставляли до нагород за цей похід, але так нікого і не відзначили”, - ділиться Сергій. "Коли закінчувалися цигарки, курили чай"
Попри те, що, здавалося б, артилерія знаходиться осторонь від прямих зіткнень із противником, хмельничанину довелося побачити на власні очі наслідки війни.
“На Донбасі розруха, багато населених пунктів знищено, ще більше загинуло людей: як терористів, так і наших. Терористи похованням власних бійців не дуже переймаються: риють невеликі ями, скидають туди декілька тіл, трохи присипають землею і все, часто ноги чи руки стирчать. Сильний сморід стоїть від гниття. За ДНР і ЛНР воюють і такі, які справді хочуть у Росію, але багато наркоманів, найманців, російських військових, чеченців. Хоча те, що на Донбасі лише наркомани та злочинці, неправда. Основна маса людей — прості трудяги, як і у Хмельницькому, і їм якраз цієї війни не треба. Вони просто хочуть жити у мирі”, - запевняє військовий з Хмельницького.