Шукаю тата

 Лісова красуня то спалахувала барвами веселки, то завмирала, зливаючись з темнотою ночі, аби за мить спалахнути знову. Звідти доносилася весела музика. Максим завжди з заздрістю дивився на своїх ровесників, котрі, тримаючи тата за руку, брали санки та підкорювали снігову гірку. В ті моменти хлопець найбільше шкодував, що у нього немає тата. Тата, котрий би навчив його кататися на ковзанах, котрий би дарував мамі квіти, купував солодку вату. Хоча тато потрібен не лише для того, щоб разом розважатися. Максим так хотів, щоб саме тато вкладав його вечорами спати, розповідав про усе на світі. Взагалі у Максима було безліч мрій стосовно тата, та тільки от останнього у нього не було. Справжнього. Рідного. Ні, у Максима була мама. Хлопчик її дуже любив, і розумів, що вона на все готова заради нього. доказом тому була незліченна кількість іграшок, часті візити у кінотеатр. Спочатку Максим цим охоче користувався і просив то новий конструктор, то найдорожчий автомобіль, то солдатиків для колекції, то настільні ігри… А потім в одному з листів до Святого Миколая написав, що бажає, аби у нього з’явився тато. Миколай листа, напевно, не прочитав, бо під подушкою хлопчик знайшов пульт від дитячого електрокара. Не здійснив його бажання і Дід Мороз. Після того Максим ось уже три роки не пише нікому листів із бажаннями, бо в нього воно одне – знайти тата.
У бабусі з дідусем він прожив п’ять років, а потім мама забрала його в місто, де він пішов у підготовчу групу, а через рік у школу. Коли Максим жив у селі, йому все там подобалося, а у місті він сумував. Адже, відстань від школи до дому він долав за десять хвилин, а гуляти самому мама йому забороняла. Він з нетерпінням чекав вихідних, адже тоді мама весь час присвячувала йому.
Коли Максим, коли був маленьким, ніколи не замислювався про тата. А коли пішов до школи, діти розповідали про своїх татусів, малювали щасливі родини, а потім діти почали запитувати, ким працює його тато, чому ніколи не приходить за ним у школу. Коли Максим не знав, що відповісти, казав, що у нього немає тата, його однокласники дивувалися і казали, що тато має бути в кожного. Даша, його однокласниця, з якою він сидів за партою, під час однієї з таких розмов сказала: «Мій тато не живе з нами, але він завжди забирає мене на вихідні і привозить багато подарунків. Ні-ні, Макс, ти запитай у кого хочеш: у кожної дитини є тато»…
Максим і правда розпитував у мами про те, що його турбувало, але вона уміло переводила розмову в інше русло. Проте чим старшим він ставав, тим більше його мучило запитання - хто його тато. Максим розглядав численні фотографії у альбомах, які були вдома чи у бабусі. Пильно і ретельно розглядав чоловіків, які були там зображені, намагався знайти схожість з власним відображенням, а потім засипав численними запитаннями бабусю. Йому здавалося, що вона швидше скаже йому правду, аніж будь-хто інший…
Скрипнули двері. Максим кинувся у коридор і розчаровано застиг. Мама повернулася додому без ялинки. Знов забула.
- Ми не встигнемо прикрасити ялинку до Нового року. Він - через три дні, а ти знов її не купила, - прошепотів Максим
- Ми прикрасимо ялинку в іншому місці, - засміялася жінка і обійняла сина. - Збирай речі. Ми їдемо до бабусі.
…Максим прокинувся і вдихнув на повні груди. Кімната була наповнена неперевершеним ароматом ялинки. Для нього це був запах справжнього свята. Максим вибрався з теплого ліжка і поспішив на кухню. Знав, що бабуся уже встигла приготувати якусь із своїх смачних страв, аби потішити єдиного онука. Він уже хотів відкрити двері на кухню, як почув слова бабусі: «Я сьогодні бачила твого Ігоря». «Не мого! - різко перебила бабусю мама. – Стільки років минуло, а ти ще про своє, мамо. Якби знала, що він заявиться у село, то б і не приїхала. Краще ви з татом до мене». Максиму стало цікаво, хто такий цей Ігор, і він вирішив послухати продовження розмови:
-Аліно, Аліно, - він уявив, як бабуся хитає головою, - А Максимка щораз частіше запитує про батька і уже не вірить в наші байки. А знаєш, як у мене серце болить, коли він годинами розглядає світлини в альбомі. Ти завжди чинила так, як вважала за потрібне. Не сказала йому тоді, не знайшла нагоди протягом вісьми років розповісти про сина, то скажи тепер. А далі Ігор сам вирішувватиме, що йому робити…
- Це мій син. Тільки мій. Ігор не потрібен ні мені, ні сину. Мамо, він потай одружився на іншій і нічого мені не сказав. Він зробив свій вибір. Максиму такий тато не потрібний.
- Що ти розумієш? Дитині завжди потрібні обоє батьків. Стосунки свої з’ясовуйте, а дитина чому повинна страждати? Одним словом, вирішиш поговорити, батьки його переїхали у старий панський маєток, що біля лісу. Там тепер їхня ферма, отож знайдеш – не заблукаєш…
Максим не чув, що відповіла мама. Він повернувся до кімнати, швидко одягнув теплі речі і нечутно покинув будинок. Дорогу до лісу Максим знав, бо ще вчора ходив з дідом по ялинку, отож був певний, що не заблукає. Вітер кидав в обличчя лапатий сніг, і здавалося хотів збити маленького з ніг. Та хлопчина на це не зважав. Розмірковував про те, який його батько, чи схожий на нього, і намагався підібрати слова, котрі скаже незнайомому чоловіку. А може, і нічого казати не доведеться. Подивиться на нього здалеку і піде собі додому. І мама не дізнається, а значить не засмутиться. Поки Максим був зайнятий своїми думками, не помітив, що на вулиці розгулялася справжня завірюха. Він вирішив, що у лісі, під покровом могутніх дерев, буде затишніше, крім того, значно скоротить дорогу, і хлопчина звернув з дороги…
… Максим блукав сніговими заметами уже декілька годин. Ще вчора тут були стежки, а сьогодні - снігові замети, у які він провалювався до пояса. Максимові хотілося додому, у теплу кімнату, де грає вогнями ялинка, де пахне мандаринами та свіжоспеченими пиріжками, де на нього чекає мама. Напевно, вона хвилюється. Максимові стало так її шкода, і на очі навернулися сльози. Хвилинку перепочив і вирішив йти далі. З притаманною йому серйозністю бубонів собі під ніс, що то мама винна, бо не розповіла йому про тата, а то якби… І раптом він почув, як неподалік від нього тріщить дерево. Лезо гострої сокири дзвінко відлунювало, торкаючись стовбура молодої ялини. Максим щосили побіг до чоловіка, який рубав новорічне дерево. Йому здалося, що то його дід, адже сьогодні він пообіцяв привезти ялинку сусідам…
Чоловік дивився на хлопчика, який глядів на нього очима повними сліз і не міг вимовити ні слова. Він уже тричі запитав його, що він тут робить, а хлопчик мовчав. Зрештою чоловік поклав сокиру біля ялинки, присів і запитав:
- Ну будеш говорити? Ти людина чи ельф, який втік зі свити Санти?
- Санти немає, як і Діда Мороза, - впевнено відповів хлопчик
- Хто тобі сказав таку нісенітницю, - спробував пожартувати чоловік – А як же подарунок під ялинку?
- А я нічого не просив. У мене одне бажання, але воно не здійснюється. А ви не підкажете мені, куди йти, щоб вийти на дорогу? Максим уже розпрощався з ідеєю зустрітися з батьком і хотів одного: швидше опинитися вдома.
- Давай я тебе проведу. Ось тільки ялинку прилаштую на сани. А ти що в лісі робиш, га, малий?
- Шукаю тата, - сказав Максим і присів на пеньок, очікуючи, поки чоловік прикріпить ялинку.
Більше Максим з незнайомцем не говорив. Тільки зрідка підіймав на нього погляд і думав, що і його тато міг би бути таким високим, дужим і розумним. Незнайомець намагався зав’язати розмову, але Максим лише кивав і мовчки йшов поруч.
- Де твоя хата? – запитав чоловік, коли вони вийшли на дорогу
- Ось там, де великий червоний паркан.
Двері у хату були незачинені. Максим кинувся гукати маму, та нікого не було. Лише ялинка грала вогнями. Максим опустився на підлогу біля ялинки і був готовий розплакатися. Куди всі поділися? Образилися на нього і поїхали в місто? І що він робитиме тут зовсім один? І раптом хтось взяв його за руку.
- Ти чого, малий? В лісі заблукав і не плакав, а тут носа хнюпиш. Хочеш, я побуду з тобою, поки твої повернуться. Тебе, бешкетника, напевно, шукають, - сказав незнайомець.
Максим декілька хвилин пильно дивився на чоловіка і раптово запропонував: « А давайте будемо пити чай з пирогами. А то точно влетить, особливо від мами, а я вам навіть не віддячу»
Максим почув, як грюкнули двері, за мить у кімнаті стояла перелякана мама. Він кинувся до жінки і сильно обійняв її. Шепотів, що винен, просив пробачення. Мама уважно розглядала його, і коли, нарешті, зрозуміла, що з сином все гаразд, помітила, що в кімнаті є ще хтось.
- Ти? А ти що тут робиш?
- Мамо, я в лісі заблукав, а він мене додому привів, - сказав Максим. – О, я ж не спитав як вас звати?
- Ігор. І я вже йду. Вибач, що сьогодні став непрошеним гостем. – Чоловік підхопив куртку, поплескав хлопчика по плечі і пішов.
Максим дивився на маму, на стілець, де щойно сидів чоловік, він зрозумів, що тата він таки знайшов і знову втратив.
Мама сіла біля його ліжка і поправила ковдру. «Ти придумав, що попросиш у Діда Мороза. Завтра рано ти прокинешся вже у новому році». Максим обійняв її за шию і прошепотів: «Бажаю, щоб я рано прокинувся, а тато сидів поруч з тобою біля ялинки». Мама стала серйозною, а потім усміхнулася: «Солодких тобі снів. Чекай. Усе можливо».
… Ніжний промінчик сонця поцілував Максима у щоку. Він відкрив очі і поспішив до ялинки. Так сподівався побачити там свого батька, та під ялинкою стояла велика коробка, прикрашена різнокольоровими стрічками. Максим був розчарований і тому поплентався на кухню. Прочинив двері і застиг. Вчорашній знайомий сидів за столом і пив чай. Мама стояла поряд і щасливо усміхалася. Максим зайшов в кімнату, привітався, обняв маму, принишк. А чоловік дістав із-за спини великого Діда Мороза, простягнув Максиму: «Це тобі. Подарунок. Він здійснив твоє бажання. Я твій тато». Максим із криком «ура» повис на шиї у батька. Тепер він точно знав, що його життя зміниться на краще. А хіба може бути по-іншому, коли він знайшов того, кого так довго шукав.

Анжела ДЗИЦЮК.