Не лише герої не здаються

Цього року хлопчина вперше приїхав на обласний музичний конкурс, влаштований для людей з особливими потребами, і повернувся додому тринадцятирічний Денис задоволений та впевнений у своїх силах.
Розпочинав хлопець свою «музичну кар’єру» з маленького акордеончика, на якому дід вдома вчив його грати. І вже потім, коли хлопчик пішов до школи, записався ще й у музичну. Надзвичайних зусиль коштували ці успіхи Денису та його вчителю і рідним, але він ні на мить не здавався.
«Вчитель музики мені дуже подобається, – ділиться хлопець. – Коли в мене щось не виходить, він завжди каже: «Думай, голівонько, думай»».
«Дениско – мій перший учень з такими особливими потребами, - розповідає Микола Мельничук, вчитель музичної школи. – Я спочатку навіть сумнівався, чи вийде у нас хоча б щось. Але побачив, наскільки Денис зацікавлений, як він старається, і зрозумів, що ми будемо працювати!»
Починали з однієї нотки, далі були кілька нот.
«За півтора року занять Дениско навчився поєднувати гру обома руками», - каже бабуся Валентина.
За ті чотири роки успіхи у хлопця справді досить суттєві. Нині Денис із своїм вчителем працюють над акордами – звучання відразу трьох нот, так пояснив пан Мельничук. Як відзначив Денис, він і сам помічає, що так його інструмент звучить краще, тому працює щодня. Адже для хлопчика це дуже нелегке завдання, настільки швидко і вправно керувати своїми пальчиками.
«Без поважної причини він ще жодного уроку не пропустив, – захоплюється вчитель. – Приходить, я хочу йому щось із теорії розповісти, а він вже: «Давайте, я буду грати!».
«Денис не комплексує! – радіє мама хлопця Інна. – І в звичайній школі, і в музичній він намагається все робити разом з іншими дітьми. І йому багато вдається. Денис всі вірші декламує на дванадцять!»
Окрім акордеона та сцени, у Дениса є ще й інші захоплення. «Дениско дуже працьовитий і постійно допомагає по господарству», – розповідає бабуся.
Дід Олександр з гордістю показує фотокартку, на якій ще зовсім малий онук допомагає поратися біля пасіки.
«Він коли був малий, навіть плакав, якщо йому не давали ніякої роботи», –розповідає Інна.
На своїй «моторині» (моторизований візок) сам їздить у магазин, і навіть родичам та сусідам розвозить продукти.
А ще у Дениса є вірний друг і «лікар» - кінь Роман. Таке «людське» ім’я у благородної тварини не випадково. Дідусь разом з Денисом пояснюють, що куплений кінь у селі Романівка, тому й звати його Романом. Але не лише це робить його майже членом родини – тварина дуже допомагає Денису у лікуванні.
Великі зусилля й безмежна любов батьків та рідних також створюють ті сходинки, якими Денис поступово йде до оздоровлення та творчого вдосконалення.