Життя спочатку

Людей, які не мають прописки та власного житла, часом називають „санітарами міста”. Ці люди займаються прибиранням – збирають пляшки, папір, сміття. Як кажуть у Центрі реабілітації безпритульних „Промінь надії”, у двох із жителів будинку свій „міні-бізнес” – збирають та здають макулатуру. 
„Близько 30 відсотків наших клієнтів – працевлаштовані. Серед них переважають будівельники. А ті, хто ще не знайшов роботу, допомагають  в центрі,” – розповідає директор „Променю надії” Олександр Яцишин.
Руками саме цих постояльців та працівників центру і звели додатковий пункт обігріву у морози для безпритульних міста. Матеріалами для будівництва допомогли спонсори.
„З нами досить часто співпрацюють бізнесмени – Олексій Телега, Микола Ворона, які влаштовують безкоштовні обіди для безпритульних та малозабезпечених, - каже Олександр Сергійович. – З іншими – поки на стадії перемовин, але сподіваємося на краще”.
Також допомагають центру благодійні організації – „Карітас”, „Червоний хрест”, прихожани та священнослужителі церков. Є і серед інших жителів міста небайдужі, які віддають одяг, взуття.

У центрі «стають на ноги» і навіть грають весілля
Та все ж завдання центру „Промінь надії” - не просто забезпечити безхатченків всім необхідним, а „повернути” цих людей у суспільство, допомогти „стати на ноги” тим, хто потрапив у скрутні життєві обставини.
„Й справді, коли ми їдемо на „соціальне патрулювання”, всіх, кого знаходимо, запрошуємо. Хто хоче кращого життя, той погоджується. Але багато „підвальних жителів” занадто цінують свою псевдосвободу. Та ті, хто спробує, вже не дуже хочуть повертатися на вулицю чи смітники,” – пояснює пан Яцишин.
„Я живу тут з листопада, - розповідає Олексій. – Відтоді, як сюди потрапив, я змінився, почав сподіватися, що знову житиму нормально. І зараз, після тринадцяти років таборів, я не хочу повертатися в кримінал, навіть, не дивлюся в той бік”. Адміністрація „Променю надії” працює над відновленням документів Олексія, і чоловік сподівається знайти роботу.
„До центру досить часто потрапляють колишні в’язні, – ділиться директор. – Вони й завзятіше працюють у нас, і частіше від інших справді розпочинають життя наново, заводять сім’ї”.
До слова, у самому центрі вже знайшли один одного дві пари. Друге весілля було наприкінці минулого року, молодята чекають двійню.
Для поступового повернення до суспільства безхатченків у директора та його помічників багато планів. Зокрема, сподіваються створити на базі центру „Центр реінтеграції”, „Соціальний готель”.
„Для більш соціально адаптованих, які працевлаштувалися, плануємо збудувати „Соціальний готель”. Там всі соціальні послуги будуть платними, але за символічну ціну. Умови проживання у готелі будуть схожі до гуртожитку, у кімнатах буде до чотирьох чоловік”.
Щоб довести до ладу готель, знадобиться близько півроку, але кошти на здійснення робіт можуть бути виділені лише після прийняття держбюджету. Тому проект поки що „в очікуванні”.
Нині у центрі лише дві кімнати на 25 мешканців – жіноча та чоловіча. Представниць слабкої половини людства лише шестеро, решта – чоловіки. Але, безперечно, радує те, що серед них претенденти на титул „соціально адаптованих” таки є.