Микола Сас збудував на дереві третю хату

Цього разу за основу своєї нової хатини Микола Сас взяв 120-літній ясен, що росте у державному заповіднику «Подільські Товтри». Це приблизно кілометрів 6 від села Вишнівчик на Чемеровеччині, де мешкає Микола. Пройшовши кілька кілометрів лісом, почали спускатися з гори.
«50 мільйонів років тому тут було море, - каже Микола Сас. - Поглянь, вимитий ракушняк. А це ми йдемо по старій дорозі. Їй щонайменше тисячу років. Колись на цьому місці було древнє поселення. Його зруйнували під час татаро-монгольських набігів. Місцеві називають його «Городище». До руйнації воно існувало тут близько тисячі років. Можливо, й більше».
Ясен, на котрому збудована хата, росте майже на самому верху гори. Останні кілька десятків метрів підйом стає настільки крутим, що для того, аби не впасти, доводиться хапатися за гілки кущів. Хату видно здаля, однак для того, аби зрозуміти усю складність конструкції, потрібно підійти впритул.
Ноги почали труситися на рівні третього поверху
Скажу відверто, аби дістатися першого майданчика, щонайменше потрібно не боятися висоти. Біля дерева стоїть драбина метрів п’ять заввишки. Її долаю без проблем. Далі висить мотузяна драбина з дерев’яними щаблями. Приблизно на висоті третього поверху під моєю вагою драбина починає розгойдуватися. Гарячково хапаюся за мотузку. Ноги по-зрадницьки починають труситися.
Тримаючись, дістаюся хатини. На відкритому майданчику лежить зо три десятки вогнетривкої цегли. Минувши її, опиняєшся в хатині. Її розміри близько 2,5 на 3,5 квадратних метри. Дві стіни помешкання – близько півтора метри заввишки. Третя збудована під самий дах. У ній вмонтоване вікно, котре можна відчинити. Позаду два відкритих майданчики. Зі страхом підходжу до однієї зі стін.
«Не бійся, – каже господар лісової хатини. – На екскурсії до мене приїжджають цілими класами. Їм тут так подобається, що з дерева неможливо зняти. Одночасно тут бувало чоловік по 20. За допомогою тросів я укріпив ясена тонни на дві, а конструкція важить кілька сотень кілограмів. Намагаюся будувати з найменшою шкодою для дерева. Хатина готова на 70%. Однак основні роботи виконані. Залишилися лише оздоблювальні. Щілини між балками спочатку хотів заробити монтажною пінкою, але передумав. Вирішив заліпити сумішшю з соломи та глини. Дешевий, надійний, довговічний, а головне – природний матеріал. На підлогу кину лінолеум, поверх – шкіри. З цегли вимурую грубку. Можна буде жити взимку. На одному з майданчиків поставлю стіл та дві лавки, на іншій зроблю лоджію. Навесні закінчу».
У хатині живе кіт Гном
У стелі побачив отвір, котрий вів на горище. Тут спокійно можуть розміститися кілька чоловік. Микола знімає бляху. Через цей отвір вилазимо на дах. До підніжжя дерева 21 метр (сьомий поверх). Додайте близько 150 метрів висоти гори. Краєвид просто заворожує. Ліворуч височіє гора, вкрита лісом. Внизу величезний мочар. Вдалі видніється село. Праворуч поле, за ним ліс. Внизу змійкою в’ється Збруч. Кинувши поглядом праворуч, «під ногами» видно чималий яр, котрий поступово ховається в густих деревах.
Споглядання краєвиду порушує муркотіння. До нас виходить здоровенний сірий кіт. Це Миколин приятель Гном.
«Чим кіт кращий від собаки? – розповідає Микола. – Тим, що кіт може жити автономно, а хату охороняє не гірше. Він в мене живе на дереві. Якось залізла миша, а він загнав її на балкон. Миші не було куди дітися, то вона стрибнула вниз. А Гном подивився на мене такими очима... Мовляв, вона що – здуріла, з такої висоти стрибати. Взагалі-то я у заповіднику розсаджую рідкісні рослини. Недавно посадив ялівець. Колись він ріс скрізь. А нині на весь заповідник я знайшов лише один екземпляр. Зняв з нього насіння. Прийнялося».
Нагадаємо, що колишній вчитель географії Микола Сас заробляє на життя репетиторством. 11-класників готує до вступу у вуз. Викладає фізику, хімію, біологію, астрономію, літературу, історію, географію, філософію, англійський. Крім того, на городі вирощує полуницю. Місцеві ставляться до нього по-різному. Одні – як до дивака, інші – як до натураліста.
Нещодавно до Миколи приїжджали туристи зі Норвегії. Вони були вражені. Людина, котра, як їм повідомили, живе в лісі на дереві – володіє англійською. А Миколу найбільше вразило те, що вони заздрять нашій первозданній природі.
Микола Сас один з небагатьох, хто намагається жити в гармонії з природою. В гармонії з собою.