ye-logo.v1.2
22 Вересня, 2020

Майор міліції Анатолій Дрозд: «Я не вважаю себе героєм, Але, принаймні, знаю, що недаремно живу»

Суспільство 1319

Вдень 23 грудня майор міліції Антолій Дрозд повертався з обласної наради додому у Волочиськ. Чоловік їхав рейсовим автобусом «Чернівці-Хмельницький». 42-річний мешканець Волочиська саме задрімав, коли почув, як у салоні закричали жінки.
«Я розплющив очі і почув удари металу об метал, – розповідає старший інженер-інспектор пульта централізованого спостереження при Хмельницькому міськвідділі УМВС України в Хмельницькій області Анатолій Дрозд. - Автобус почало носити, і ми ледь не з’їхали у кювет. Коли зупинилися, я вийшов на вулицю».
Посеред дороги стояли два автомобілі. Від удару третій викинуло на обочину. У автівках люди благали про допомогу.
«Люди висіли на передніх сидіннях руками вниз, – пригадує Анатолій Дрозд. – Жінки з автобуса більше галасували, ніж допомагали. Ми стали витягувати потерпілих через бокові і лобові вікна. Клали їх просто на асфальт. Потім на передньому сидінні однієї з автівок я побачив жінку. Без тями. Попросив якогось старшого чоловіка мені допомогти. У неї ноги були притиснуті до металу. Разом ми відсунули сидіння, і коли я взяв її на руки, то побачив, що у неї права нога у гіпсі».
Дівчина майже не подавала ознак життя. Обличчя і руки стали синього кольору. Дівчина задихалася.
«Вона була вся синя, – розповідає Анатолій Дрозд. – Ледь дихала. Зуби зціпила. Очі завернуті. З рота йшла кривава піна. Я намагався їй розтулити рот, але не зміг. Тоді послав старшого чоловіка, аби він знайшов шмат деревини, щоб розціпити їй зуби. Але поки він ходив, мені таки вдалося розкрити їй рота. Носовичком витер криваву слину і почав робити штучне дихання та масаж серця». Люди з автобуса боялися підійти до непритомної.
«Майор побіг до дівчини, а я витягнув аптечку, – каже водій автобуса Олександр Павлюк. – Жінки кричать, панікують: «Зроби їй щось!» Люди в такій ситуації ведуть себе неадекватно. Якби не той майор, дівчина померла би».
Після кількох вдихів потерпіла відкрила очі.
«Вона подивилася на мене і почала плакати, – каже Анатолій Дрозд. – Я тримав її за руку. Боявся, щоб вона не втратила свідомість, тож постійно з нею говорив. Запитав, як її звати. Вона відповіла, що Оля».
Свідки так описують цю пригоду.
«Мій зять їхав в тому автобусі, – каже мешканка села Маначин Волочиського району. – Він бачив, як з машини витягнули якусь жінку. Вона була вся синя. Коли придивився, а то ж наша сусідка Оля Литвак. Якби не міліціонер, не було би Олі».
У Анатолія Дрозда є дружина та двійко дітей. Старшому – 15, молодшій – 9 років. У міліції Анатолій працює майже 20 років. Має п’ять нагород. До цього чотири роки прослужив військовим. Колеги по службі відгукуються про Анатолія як про чуйного та надійного товариша, котрий ніколи не залишить у скрутному становищі.
«Я прийшов додому, а дружина одразу здогадалася, що щось трапилося, – каже Анатолій Дрозд. – Довелося розповідати. Знаєте, я не вважаю свій вчинок геройським. Можливо, це і банальні слова, але на моєму місці так вчинив би кожен. Але коли вона почала дихати, коли я побачив її обличчя, заглянув їй в живі очі. Це таке відчуття… Принаймні, тепер я знаю, що недарма живу на цьому світі».

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую