Ракетний щит на Хмельниччині

Фото: TEST TEST TEST

Майже 40 років Хмельницький був надважливим військово-стратегічним пунктом завдяки розміщеній тут 19-й ракетній дивізії

Створення дивізії
Друга половина ХХ століття ознаменувалась появою нового виду озброєння – ракет, які здатні нести ядерний заряд. Від початку 1950-х років США розпочали безпрецедентну гонку нарощування ракетно-ядерних озброєнь, на що не забарилася відповідь з боку СРСР. Згодом виникла потреба створення нового виду військ – Ракетних військ стратегічного призначення, що й відбулося рівно 50 років тому – 17 грудня 1959 року.
В новостворені війська передали чимало військових частин із артилерії та авіації, на базі яких було організовано 10 ракетних дивізій. Одна з них з’явилась у нас на Поділлі – в 1960 році – 7-а артилерійська Запорізька дивізія була переформована у 19-ту ракетну дивізію. Штаб та один полк розміщався у Гайсині, ще три полки – у Хмельницькому, Ярмолинцях та Вінниці. Дивізія отримала на озброєння 42 ракети середньої дальності Р-12 та Р-14, які були як наземного (30 ракет), так й шахтного (12 ракет) базування, мали дальність польоту від 2 до 4,5 тисячі кілометрів, потужність до 2 мегатонн! Нагадаємо – Хіросіму зруйнувала атомна бомба всього у 20 кілотонн. Цілі для ракетного удару – бойові позиції американських ракет, які США розмістили у Західній Європі.
Встановлення ракет проходило у режимі суворої таємності. Ракетні полки маскувалися під мінометні або авіаційні частини. Так, в Ярмолинцях, аби не виникало сумнівів, що там стоїть авіаційний полк, щоденно пролітав один військовий літак, на якому кожної ночі перефарбовували бортові номери. Стартові позиції ракет теж маскували – на кришки шахтних пускових установок насипали грунт і висаджували ялинки, а саму територію навколо «підробляли» під метеостанцію чи склад. Подібна таємність та маскування тривали до підписання у 1972 році між СРСР та США перших домовленостей щодо обмеження стратегічних озброєнь. Тоді вже не було особливого сенсу ховатись – супутники-шпигуни могли виявити навіть замасковані ракетні точки.

Кожному селу – по ракеті
Якщо порівняти ракетні сили початку 1960-х років США та СРСР, то наша країна явно поступалася. Отож у 1963 році радянський уряд прийняв рішення – перейти до масового будівництва шахтних пускових установок окремого старту та розробити швидкими темпами досконалу міжконтинентальну ракету, яка могла би знищити ціль на американському континенті. У зв’язку із реалізацією цих планів, від 1964 року розпочався новий етап в історії 19-ї ракетної дивізії. По-перше, її перевели до Хмельницького, а саме – у військове містечко Ракове. По-друге, вже за рік почалося переоснащення та підготовка до прийняття на озброєння нової міжконтинентальної ракети УР-100. Ця модель вже мала дальність польоту понад 10 тис. км і час підготовки до пуску займав менше 3 хвилин.
Поява нових ракет викликала потребу сформувати у дивізії ще два полки (4 полки розміщались у Хмельницькому, 2 – у Дунаївцях), а також супутні технічні підрозділи (розміщалися у Меджибожі, Ярмолинцях та ін.). На території області розгорнулися масштабні роботи з будівництва шахтних пускових позицій. Саме тоді у центральних районах Хмельниччини фактично біля кожного третього села з’явились так звані «ракетні точки». Це була огороджена територія з вертикальною шахтою глибиною до 40 м., в якій розміщувався контейнер з ракетою або командний пункт, де офіцери несли постійне бойове чергування. Чи впливала негативно наявність такого об’єкта на життя селян? Скоріше, ні. Навпаки, кажуть, деякі голови колгоспів навіть їхали з «могоричем» до командира дивізії, аби той посприяв побудові «ракетної точки» саме біля його села. Користь від цього була чимала – ракетники до своїх об’єктів прокладали бетонні дороги, отож село могло задарма та швидко отримати надійну комунікацію.

Чого боялись американці?
З 1972 року на Хмельниччині були знову розгорнуті будівельні роботи – почалося формування ще трьох полків. В результаті 19-та ракетна дивізія отримала остаточну структуру – 9 ракетних полків, у кожного полку шахтний командний пункт та 10 шахтних пускових установок. Командні пункти розміщувалися поблизу сіл Шрубків (Летичівський район), Шпичинці, Мазники (Деражнянський район), Вихилівка, Солобківці (Ярмолинецький район), Червона Зірка (Хмельницький район), Пільний Олексинець (Городоцький район), Черепівка (Красилівський район), Дунаївці, а шахтні пускові установки в декількакілометровому радіусі навколо них. Таким чином, добра половина території Хмельниччини була вкрита «ракетними точками», а всього в області базувалося 90 міжконтинентальних ракет. Кожна така ракета, а з 1978 року на озброєння взяли УР-100Н (за міжнародною класифікацією – SS-19 «Стилет»), мала 6 роздільних боєголовок по 550 кілотонн кожна. Тобто, бойовий удар нашої дивізії міг би знищити 540 цілей (!!!) в будь-якій точці планети.
Тепер стає зрозумілим, чому одразу після проголошення на початку 1990-х років декларації про без’ядерний статус України, американці так завзято взялися «допомагати» нам позбутися ракетного озброєння. Навіть виділили 380 млн. доларів для ліквідації шахтних пускових установок, а також на побудову житла для ракетників у Хмельницькому (Ракове-2). Ліквідація ракетного озброєння проходила поетапно – до 1996 року були зняті всі ядерні боєголовки, а до 1998 року – знищені шахтні пускові установки, а територія бойових позицій рекультивована. 30 листопада 1999 року 19-та ракетна дивізія була розформована, а на її базі створена 1-а ракетна дивізія Сухопутних військ України – військова частина на порядок менша, що має на озброєнні малопотужні мобільні (на автошасі) без’ядерні оперативно-тактичні ракетні комплекси.
Ракетники 19-ї дивізії залишили помітний слід в історії подільського краю та міста Хмельницького. У дивізії служило понад 8 тисяч офіцерів, прапорщиків та службовців, переважна більшість яких мешкала у військовому містечку Ракове. З кінця 60-х років цей мікрорайон постійно розбудовувався – там виросли десятки багатоповерхівок, дві школи, три дитячих садки, госпіталь, поліклініка, будинок культури тощо. Військовий дух ракетників відчувається тут ще й сьогодні, через десять років після розформування дивізії. Минулого тижня у мікрорайоні Ракове відбулися урочистості з нагоди 50-річчя ракетних військ стратегічного призначення та був відкритий пам’ятний знак.

Підтримай сайт