ye-logo.v1.2
18 Листопада, 2019

Галина Терлецька: «На селянах кожен хоче нажитися»

Микола ЗАВЕРУХА Суспільство 2219

Сільськогосподарський кооператив «Промінь» Красилівського району по праву вважається одним із кращих господарств в області.

Понад сорок років його очолював заслужений працівник сільського господарства України Володимир Ковальчук. Коли майже два роки тому Володимира Федоровича не стало, окремі скептики пророкували розпад агроформування і навіть неминуче його банкрутство. Мовляв, набагато менші господарства і ті не можуть вижити у нинішніх складних економічних умовах. А тут такий великий сільськогосподарський кооператив з чотирма селами, трьома хуторами та ще двома колишніми сільгосппідприємствами у додачу! Очолити «Промінь» селяни довірили Галині Терлецькій, котра протягом багатьох років поспіль працювала заступником голови сільгоспкооперативу з економічних питань.
– Галино Василівно, чи не страшно було Вам звалити таку важку ношу на свої жіночі плечі?
– Боялася не так за себе, як за людей, що доручили мені цю відповідальну посаду. Адже в навколишніх селах сільгосппідприємства розпадалися по суті на очах, розбиралися ферми, розтягувалася техніка, розвалювалися колективи. Було страшно уявити, що таке може статися й з нашим господарством. Виводити господарство з цієї складної ситуації селяни довірили саме мені, очевидно, тому, що бачили реальні результати моєї багаторічної спільної діяльності з Володимиром Ковальчуком. З ним ми йшли нога в ногу, працювали в унісон,  ніколи не ділили  роботу на свою і чужу. Як, кажуть, разом тягнули важку лямку сільськогосподарського виробництва.
Спочатку було особливо важко. Робила все, аби виправдати надію людей, які боялися, щоб не прийшов у село господарювати хтось чужий.  Може, тому, що бачили, як ведуть себе більшість інвесторів у сусідніх населених пунктах – дбають лише про власну кишеню, ігноруючи інтереси селян. Посіяли, зібрали урожай, продали, роздали мізерні відсотки за паї. І їх не обходить, як живуть люди: чи всі мають роботу, чи в нормальному стані дороги, чи відремонтовані школа, дитсадок, будинок культури, фельдшерсько-акушерський пункт. Бо вони тут не живуть, і їх діти також сюди не збираються переїжджати.
– Але Ви теж виступаєте інвесторами…
– Для нас усі люди  одинакові. І ті, що живуть в селах, які входять до складу нашого господарства, й мешканці Ледянки, Севрюків, Решнівки, котрих інвестуємо. Скажімо, тільки в нинішньому році виділили двісті двадцять тисяч гривень на газифікацію Ледянки, близько двісті тисяч гривень на проведення голубого палива в Севрюки. За рахунок господарства ремонтуємо дороги. Проклали близько кілометра асфальту, що обійшлося майже в мільйон гривень. Заасфальтували зернотік.
Забезпечуємо продуктами харчування школи, дитячі садки, виділяємо кошти на їх ремонт. Своєчасно і в повному обсязі розрахувалися з виплатою відсотків за користування земельними та майновими паями. Намагаємося не обійти увагою жодного мешканця села. Хто б до нас, з яким питанням не звернувся, завжди підсобляємо в міру можливостей.
– Чи не розслабляє людей така благодійність з Вашого боку?
– Навпаки, люди розуміють, що від внеску кожного залежить стан економіки господарства, а відтак і рівень заробітної плати. А вона в нас як для села - досить пристойна. В середньому по господарству виходить півтори тисячі гривень на місяць. Доярки та механізатори отримують близько трьох тисяч гривень. Погодьтеся, для сім'ї, де працює чоловік з дружиною, це вагома підтримка. І не потрібно їхати на заробітки, щоб поневірятися в чужій стороні й не знати, чи отримаєш зароблене. Хіба можна за таких умов не працювати з повною віддачею?
За турботу про них люди віддячують сторицею. Зросла продуктивність молочного і м'ясного скотарства, зібрали кращий, ніж торік урожай зернових і технічних культур. Вже погасили два з половиною мільйона гривень кредиту. Господарству вдалося не тільки вийти із скрутної ситуації, в якій воно перебувало, а й досягти високих результатів. Маємо зараз найбільше за чисельністю в області поголів'я великої рогатої худоби. Посідаємо друге місце на Хмельниччині по обсягах виробництва молока.
Але ці показники могли б бути набагато кращими, якби держава звертала увагу на сільськогосподарських товаровиробників. Два роки поспіль ми абсолютно ніякої підтримки з її боку не відчуваємо – ні за здану великовагову худобу, ні відшкодування за посіви, ні за мінеральні добрива. Хоча у 2004 році малоклітнянське господарство таких дотацій мало близько чотирьох мільйонів гривень.
Протягом попередніх літ проблеми українського села загнано у такий глухий кут, що для того, аби звідти вибратися, потрібні кардинальні зміни. Нині урядом розроблені непогані, як на мій погляд, програми, спрямовані на розвиток сільського господарства. Якщо вони будуть діяти, то підтримка села буде відчутною. Але поки що її чомусь немає.
– Одна з найболючіших проблем сільськогосподарського товаровиробника – невідповідність цін на пальне, добрива, засоби захисту рослин і закупівельних на сільгосппродукцію. Це ж неабияке гальмо у Вашій роботі.
– Звичайно, якщо в пік осінніх польових робіт вартість літра пального збільшилася майже на гривню, і так само на міндобрива ціна росте, то хіба це не гальмо? Так вже повелося, як тільки на селі гаряча пора – посівна кампанія, жнива чи бурякозбирання – обов'язково пальне, запчастини, мінеральні добрива, засоби захисту рослин мають подорожчати. Зате закупівельна ціна на нашу продукцію не росте, а навпаки зменшується.
Для прикладу, до жовтня рентабельність виробництва молока у нашому господарстві складала близько сорока п'яти відсотків. У жовтні за літр молокопереробні підприємства почали платити на п'ятдесят копійок дешевше, а в листопаді обіцяють зменшити ще на тридцять копійок. Не знаю, з чим, це пов'язано, чи з якоюсь кризою в молокопереробній галузі, чи з іншими факторами. Хоча, відколи пам'ятаю, такого не було, щоб в зимовий період закупівельна ціна на молоко зменшувалася.
– Зате в магазинах вона висока.
– І не кажіть. Молоко приймають у селян по чотири гривні за літр, а в магазинах продають по вісім-дев'ять. Теж можна сказати і про м'ясо. Переробні підприємства закуповують його на селі по дванадцять гривень за кілограм. Проте в магазинах ніхто не продає по двадцять п'ять. В крайньому випадку – сорок, як мінімум. Хіба це справедливо? На селянах кожен хоче нажитися. А все тому, що в нас немає контролю за цінами з боку держави. Пригадую, колись постійно слідкували, щоб рентабельність переробки молока не перевищувала дванадцять відсотків. А зараз за цим ніхто не дивиться. Отож і виходить, що не тільки на молоці переробні підприємства за сільськогосподарську продукцію мають в декілька разів більші прибутки, ніж її безпосередні виробники.
– Підвищення цін на молоко, м'ясо пояснюється, либонь, не дефіцитом цієї продукції, а оборудками тих, хто хоче нажитися на селянах?
– Та, певно, ж. Минулого року в Україні при найвищому врожаєві зернових раптом забракло хліба. Хто винен? Звичайно, ділки. А чим можна пояснити нафтову кризу та дестабілізацію на внутрішньому валютному ринку, які переживаємо зараз, як, зрештою, і причини деяких інших негативних явищ? Ось тільки біда, що крайнього знайти важко.

 

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую