Президент України, міністр культури та швейцарський бізнесмен

Напевно те, що сьогоднішнє благополуччя його родини залежатиме від звичайного шматка деревини, Іван Францович і уявити не міг. Проте, ще з шкільного віку, спочатку почав захоплюватися історичною та мистецькою літературою. Потім взявся  малювати образи героїв книжок в уяві, котрі, якось випадково, почали з’являтися на альбомних аркушах. Згодом, взагалі, сталося неймовірне – те, що колись поставало перед очима в думках, стало можливим матеріалізувати: взяти шматок дерева та зробити з нього не просто образ, а реальну фігуру…

Дива та й годі…
 Інакше захоплення маленького сільського хлопчика і не назвеш. Іван Нащубський, не отримавши жодного уроку від дорослих, сам взяв до рук нехитрий інструмент, деревину  та почав виточувати з природного матеріалу неймовірні речі. «Для мене це було просто хобі, – каже Іван Францович. – Але згодом зрозумів,  що це моє «покликання».
Хоча до цього осмислення пройшло багато років. За цей час Іван Нащубський встиг попрацювати у Новокузнецьку, Москві та й, взагалі, об’їхати простори колись радянської величезної Батьківщини вздовж і впоперек. На початку 90-х він повернувся на Хмельниччину. Проте, колишній зв’язковий обрав зовсім інший напрямок. Взявся за свою улюблену деревину та став керівником гуртка у тодішньому Будинку піонерів.
«Наш гурток був найбагаточисленніший, – згадує Іван Нащубський. – Навіть педагоги з інших гуртків в мене «переманювали» дітей. Хоча, гурток «туризму» був нам «на руку». Ходили в ліс, відпочивали та шукали матеріал для майбутніх робіт. До речі, приїхавши з Москви, я здивувався тому, які на Хмельниччині добрі люди. Буває, підійдеш до директора деревообробного підприємства, запитаєш, чи можна взяти для роботи якісь залишки деревини для гуртка, й він одразу віддає».

«Кравчучка і сумки у клітинку»
І таке бувало в житті людини, котра власноруч робила дерев’яні скульптури для третього Президента України Віктора Ющенка та його міністрів. Хоча, це – було згодом. Спочатку скульптор з деревини роз’їжджав у «лихі дев’яності» різними країнами світу, щоб показати те, що вміють робити з дерева українські умільці. Уявіть – набирав цілу «клітчасту» сумку власноруч вироблених робіт, довідку зі спілки народних майстрів для того, щоб  пояснити на митниці, що везе власні доробки показати усьому світу. Вірили. Відпускали. Тому і нині має численних друзів у різних країнах світу, які пам’ятають українця з його роботами, які нині коштують не одну тисячу гривень…
Це вже згодом були виставки в українських містах, таких  як Івано-Франківськ. Та  і там, каже майстер, «затиснуті» у рамки місцевого фольклору народні умільці не могли показати те, що «наші». «У них, – каже пан Нащубський, – все пов’язано з місцевими мотивами. Мені ж доводиться робити речі усілякі». Замовляють скульптуру з деревини різну. «Мисливці, – каже скульптор, – здебільшого  хочуть мати статуетки кабанів, ведмедів. Дехто хоче такі роботи, що за пару днів нереально впоратися. Так, одного разу до мене звернувся підприємець, котрий абсолютно забув, що через кілька діб до нього навідається партнер з Німеччини, який збирає шахи з різних країн світу.  Наш підприємець почав панічно шукати, де можна придбати для партнера сувенір, та нічого не знайшов. Півтори доби я вирізав фігурки козаків та гетьманів для шахового поля. Маю надію, що це врятувало дружні стосунки між людьми. Принаймні, мені за мою роботу подякували».

 «Міське» дерево для скульптури не підходить
Деревина взагалі матеріал «вередливий». Проте, теплий та м’який. До того ж, не кожна заготовка, яка потрапила до рук майстра, стане шедевром, а Іван Францович називає кожну закінчену роботу – черговою перемогою над деревиною. «Я, – каже Іван Нащубський, – працюю лише з деревом, яке привожу з лісу. Міське завжди має багато сучків, які, не- зважаючи на увесь досвід, «можна й пропустити». А якщо є сучок, доводиться над монументом мудрувати». Цікаво, що найкращою деревиною для скульптора є липа. Вона зберігає свою еластичність та природну міць протягом сотні років. До речі, вирізати об’ємні скульптури з деревини справа не з дешевих. Скажімо, куб якісного дерева коштує 1000 гривень. Ще десь від 350 – доставити його до обласного центру.
Здебільшого, клієнти, котрі замовляють роботу, хочуть бачити витвір вже за декілька діб. «Той, хто обмежує мене в часі та грошах, вже потенційно ставить мене у рамки, коли доводиться працювати на «знос», – каже пан Іван. – Відповідно, робота виходить зовсім не тією, над якою з душею доводилось працювати тривалий час». Та, найчастіше, протягом місяця Іван Францович  створює по вісім – десять робіт. Та є роботи, які він робив ніби саме для себе. Їх не так багато, бо більшість – зберігають у приватних колекціях. Зокрема, у гламурних хмельницьких магазинах, де виконують роль естетичної прикраси. «Мені приємно, що мої роботи стали свого часу окрасою інтер’єрів у перших осіб держави, – каже Іван Нащубський. – Також їх часто беруть для оформлення виставок. Проте, є витвори, котрі я не продам ні за які гроші. Маю надію, що незабаром я просто сяду та зроблю ще декілька таких скульптур. Суто для себе…»