«За гроші можна купити будь-який дозвіл...»

Хатина Ніни Побути розташована на краю села. Місце тут мальовниче, тихе. Та неозброєним оком видно, як хатина похилилася на кільканадцять градусів. За нею – хлів, паркан, навіть курник, порослий диким виноградом, і той перекошений. «Наче Пізанська вежа», – одразу спадає на думку.
Та от господиня Ніна Василівна таким порівнянням аж ніяк не рада. Відколи в неї за вікнами почали добувати пісок, життя її сім’ї перетворилося на суцільну катастрофу. Аби дістатися до піску, звісно ж, довелося зняти верхні шари грунту. Усю цю масу землі згорнули прямісінько під Ніниними вікнами.
«Погляньте, що діється! – крізь сльози каже Ніна Анатоліївна. – Сорок років простояла хата. А тут на очах валиться. Я вже другий рік поспіль ремонт роблю. Грубка розвалилася, стіни потріскали, стеля впала... Уночі спати страшно. Усе перехилилося в один бік...»
Господиня показує на купу землі, котра тисне на її господу: «Тут же тонни землі! Як тільки дощ – усе мені під хату тече. Ця маса як поповзе, то знесе усе в рівчак. Колись зустріла хазяїна того кар’єру, прошу: «Схаменіться!» Та йому все одно. До сільради ходила – та голова тільки руками розводить».
Жінка веде нас прямісінько до кар’єру. Добування піску тут і справді іде повним ходом: КамАЗи, екскаватори... Принаймні, при нас робітники навантажили три машини піску. З того земляного насипу, який навис над Ніниною хатою, котяться грудки землі та каміння прямісінько під фундамент.
Сусіди співчувають Ніні й зізнаються, що той кар’єр і їм приносить чимало проблем. Приміром, щоб вигнати худобину на пасовище, доводиться грузнути в піску, а коли дощ – у багнюці. З окопів котиться каміння, так що страху наганяє на кожного, хто тут проходить. У Курівській сільській раді кажуть, що про цю проблему і справді наслухані. Проте вдіяти нічого не можуть. «Кар’єр хоч і знаходиться на наших землях, але він розташований за межами населеного пункту, тож ним розпоряджається район, – зізнається секретар сільської ради Ганна Пенкаль. – Наша сільська рада дозвіл підприємцеві і справді давала, але лише на розвідувальні роботи. А питання видобутку з надр взагалі-то вирішує райдержадміністрація».
Населений пункт, як ми зрозуміли, закінчується саме на хатині Ніни Побути. «Але ж мають бути якісь межі, санітарні норми?! – обурюється жінка. І саме тому переконана, що видобувають тут пісок незаконно. – Нині за гроші можна купити будь-який дозвіл. От тільки бідної жінки нікому не шкода...»
Кілька днів тому Ніна Побута написала заяву до прокуратури, хоча, зізнається, що вже й не знає, де правди шукати.
Голова Городоцької райдержадміністрації Володимир Вербановський, до котрого ми звернулися за коментарями, обіцяв розібратися у ситуації й найближчим часом дати нам відповідь. От тільки чи не розвалиться до того часу хата Ніни Побути?