Як Ви знайшли свою половинку?

Леонід Бриндіков, головний лікар обласного онкодиспансеру, заслужений лікар України, кандидат медич-
них наук: «Навчаючись у Тернопільському медінституті, працював у будівельному загоні. Я вже був трохи знайомий з терапією і вважав себе великим лікарем. І от якось мене попросили послухати нашу старосту, яка захворіла. Узяв стетоскопа, послухав, зміряв температуру, дав ліки... Аж тут виявляється, що в них ще одна дівчина захворіла. Дивлюся, в кутку на лежачку лежить щось закутане. Підійшов, попросив розстебнутися, послухав. І її личко, і те, що зумів побачити, коли слухав, було таким гарнесеньким, що наступного дня знову прийшов – нібито перевірити, як почуваються мої підопічні. Температура в нової знайомої вже спала, і дівчина була така гарна, що очей не відведеш! Тож випалив: «Можна з вами познайомитися?». Потім запросив прогулятися. І до того допрогулювалися, що після третього курсу запропонував їй вийти за мене заміж. А йшов же старосту послухати…».
Валентина Осіпова, співачка, викладач вокалу Хмельницької музичної школи №1: «Після восьмого класу, під час шкільних канікул ми з подругою гуляли берегом Південного Бугу. На бордюрі побачили двох хлопців. Один з них був дуже гарний, з дивовижними очима, тільки бритий наголо (як виявилося, він тільки з армії прийшов). Коли підійшла впритул, ми з ним переглянулися. І від його погляду в мене ледь серце не вистрибнуло.
До вечора не могла думати ні про що інше, лише про того хлопця, а ввечері, пішовши на дискотеку в Комсомольський парк, знову побачила його там. І так хотіла, щоб він мене запросив, що він таки зробив це.
Коли вже виходила, він несподівано опинився поруч. Запитує: «Раю, скільки тобі років?». Мені було соромно сказати, що 15, то ж кажу: «Шістнадцятий». А він: «Будеш на рік старшою, підійдеш».
От, думаю, дурний, ти мені зараз подобаєшся. … Минуло літо, осінь, зима. І от ввечері чую дзвінок у двері. Відчиняю – він. «Добрий вечір, Едик у вас? (Едуард, його друг, зустрічався з моєю старшою сестрою). Вже потім він зізнався, що Едик був лише приводом. Більше ми не розлучалися. У 17 років я вийшла заміж, і вже 33 роки, як ми разом».
Валентина Моісеєнко, начальник управління з питань внутрішньої політики облдержадміністрації, тележурналіст: «Саме на День Святого Валентина мій нинішній чоловік фактично освідчився мені в коханні. А відбулося це 14 лютого 1996 року. Зразу скажу, що з чоловіком ми працювали разом на обласному телебаченні, тому і симпатизувати один одному почали ще задовго до цього дня. А тут на День Святого Валентина мене запросили подружки у гості. Ось йдемо ми з моїм «хлопцем», він ніби проводжав мене до гостей, в руках у мене букет білих, із зеленуватим відтінком, троянд, а навкруги так тихо, йде справжній снігопад. Підходимо до обласної філармонії і раптом поміж цих величезних колон зупиняємося і починаємо цілуватися. І мій кавалер каже: «Може, ти нікуди не підеш? Навіщо тобі кудись і до когось йти, коли у тебе є я…» А через якийсь час ми відсвяткували у прямому ефірі на обласному телебаченні весілля і до цього часу разом».
Володимир Поворозник, Городоцький міський голова: “У мене все було дуже просто. Прийшов з армії і, звичайно, подався до клубу на танці. Бачу: біля стіни стоїть невисока гарна дівчина. Здається, я закохався з першого погляду. Й одразу зрозумів, що це – моя суджена. Так і сталося. Ми познайомилися, деякий час зустрічалися. Згодом одружилися. І вже разом 37 років. Виховали двох дітей. Хоч під час нашої молодості не було такого свята, як День усіх закоханих, але зараз ми намагаємося цей день провести разом, присвятити час одне одному”.