Жебраки на власних гектарах

Приводом для журналістського відрядження в одне з найвіддаленіших сіл Красилівщини стало звернення до редакції газети «Є! Поділля» Ольги Пастерук, яка мешкає в Немичинцях Хмельницького району.
 Як у двох різних державах
 «Раніше ми з чоловіком жили у Васьківчиках. Олександр там працював трактористом, а я обліковцем у сусідньому селі Зелена. Колись це було одне господарство. А потім роз’єднали. І так вийшло, що земельні паї отримали в різних населених пунктах. Васьківчицькі селяни уклали договір оренди з інвестором СТОВ «Довіра» з селища Антоніни, а власники землі із Зеленої довірили обробляти свої гектари ТОВ «Укрзернопром-Красилів». У Зеленій орендну плату за земельні паї людям видають своєчасно і якісним зерном. А у Васьківчиках за останні два роки не повністю розрахувалися із селянами. За 2009 та 2010 роки мій чоловік не отримав половину орендної плати. Недоотримали розрахунків чоловікові сестри, батьки та багато інших селян. З цього приводу зверталися до керуючого відділенням Віктора Киричука. Він каже: «Я тут нічого не вирішую. Усе, що було, роздали. Питайте орендаря, коли він розрахується». А директор СТОВ «Довіра» Анатолій Оцалюк відправляє до керуючого з Васьківчиків. Я не можу за сто кілометрів туди-сюди їздити. Коли беру довідки для оформлення субсидії, то в дохід сім’ї включають і невиплачені паї. В управлінні соціального захисту населення ніяких пояснень слухати не хочуть», – з розпачем розповідала пані Ольга. Можливо, жінка ще й досі б добивалася справедливості, якби не втрутилася редакція. Буквально за декілька днів Олександру Пастеруку в повному обсязі погасили заборговану орендну плату за земельний пай цукром, який отримали на центральній садибі господарства-орендаря. А як же решта селян? Це питання намагалися з’ясувати під час поїздки у Васьківчики.
До автобуса треба йти понад п’ять кілометрів пішки
«У нас навіть зупинки такої у маршруті немає. Можу запропонувати квиток лиш до Зеленої, і то туди не заїжджаємо. На дорозі біля лісу зійдете, а далі пішки», – неквапливо пояснює водій автобуса «Хмельницький-Кучманівка» і вселяє надію: якщо до вечора погода не зіпсується і снігом дороги не перемете, то десь приблизно о пів на дев’ятнадцяту біля лісу назад забере.
 З молодим вчителем, що поспішає на уроки в Зеленецьку школу, і ще якимсь місцевим хлопчиною йдемо назустріч сильним поривам морозяного зимового вітру, який дошкульно і безжалісно пече в обличчя.
Вже згодом васьківчицькі селяни мені розповідали, що саме вони добилися, аби курсував автобус «Хмельницький-Кучманівка» і заїжджав у Васьківчики. Але з невідомих причин Васьківчики і Зелену він обминає. Не раз обіцяли, що відновлять маршрут, а віз, як кажуть, і нині там. Коли снігу немає, ще можна йти, а спробуй увечері по слизькій переметеній дорозі в темряві пройдися по горбах та ще й попід лісом.
Люди не хочуть дарувати свого
Дізнавшись про приїзд журналіста з обласної газети, до адміністративного центру, де розташовані сільська рада, контора колишнього господарства, клуб, пошта, медпункт, почали сходитися люди. Зібралося, либонь, чоловік з п’ятнадцять.
«Якби завчасно повідомили, то прийшло б набагато більше», – навперебій вигукують голосисті жіночки, а потім починають розповідати про свою основну проблему.
 Виявляється, в 2009 році більше вісімдесяти, а в 2010 майже п’ятдесят селян не в повному обсязі отримали орендну плату за земельні паї. Частину її видавали неякісним зерном.
«Я працювала тридцять років агрономом, дбала про підвищення родючості колгоспної землі, а він (Анатолій Оцалюк – прим.авт.) зібрав торік урожай і запхнув очі вівсом таким як вівсюг, а в цьому році вологою кукурудзою, яка починає тухнути. Мішок цукру пенсіонерам дати не хоче, – обурюється Ліда Паламарчук, а згодом додає. – Хай розрахується з людьми як належне, і ми будемо за нього Богу молитися».
«Ще до нового року мені обіцяли віддати заборгованість по паях цукром, але так і не дотримали слова. Хто має транспорт, той поїхав в Антоніни і забрав. А мені що робити, коли нічим дістатися, та й хворого чоловіка немає на кого залишити», – з болем у голосі доповнює колишнього агронома Ганна Пастерук.
Люди обурювалися, що мусять, по суті, жебракувати на власних гектарах. У 2009 році на кожен пай частково видавали овес. Його ні худобі, ні птиці не згодуєш, хіба що коням, яких тримають лише в окремих селянських господарствах. А куди дівати таку кількість вівса одиноким пенсіонерам, котрі мають в обійсті лише по декілька курок? Під час бурхливих суперечок доходять висновку, що краще, аби орендну плату, яка за кожен пай складає 1008 гривень, видавали грішми, і хай люди розпоряджаються на свій розсуд.
 Селяни скаржаться, що зовсім не отримують орендної плати за майнові паї, хоча тракторами, автомашинами та іншою технікою і спорудами колишнього їхнього господарства користується СТОВ «Довіра». Селян хвилює, що вже починають розбирати приміщення недіючої тваринницької ферми. Хто має коні і «довгі» руки, знімають шифер, балки і везуть собі додому.
 У становищі заручника
 Якби було нормальне автобусне сполучення, то мешканці села поїхали б скаржитися в район чи область. А поки що зі своїми проблемами йдуть, насамперед, до керуючого Віктора Киричука, який став по суті заручником взаємостосунків між власниками паїв і орендарем. З одного боку, він має виконувати волю керівництва СТОВ «Довіра», а з іншого не хоче образити своїх односельців.
«Зараз у коморі залишилося п’ять центнерів кукурудзи. Зрозуміло, що нею не погасимо всіх боргів. Але потрохи розраховуємося. Лише за останній тиждень васьківчицькі селяни отримали орендної плати на чотири тисячі гривень», – додає Віктор Киричук. Керівник господарства-орендаря СТОВ «Довіра» Анатолій Оцалюк наразі не приховує факту заборгованості перед васьківчицькими селянами за користування земельними паями, але й не воліє називати причин.