«Що вам найбільше запам’яталося зі шкільних років?» – | Новини Хмельницького "Є"

Запитали ми у відомих людей хмельниччини

Іван Рудик, депутат обласної ради:
– Я, як і кожен школяр, будь-то зараз, чи років 30-40 тому, йшов до школи зі святковим настроєм та думками про світле майбутнє. У школі намагався бути чемним та завжди боровся за порядок. Найбільше любив фізику і мріяв багато працювати з людьми. Можу із впевненістю сказати, що мрія моя здійснилася. А навчався я у середній школі у селі Кузьмин Городоцького району.

Галина Чорна, міський голова Волочиська:
– Перші три роки я навчалася у Чорноградській школі №1, що на Львівщині. У першому класі було протистояння з вчителькою, що працювала на заміні. Пам’ятаю, нам задали домашнє завдання: прочитати текст, а вона наполягла на тому, що ще й треба було його переказувати. Я почала сперечатися, а клас чомусь підтримав вчительку, бо вчитель завжди правий. Тільки кілька учнів були на моєму боці. Тоді я й визначилася з друзями. Звісно, текст я переказала, бо маю гарну пам’ять, а от ті, хто підтримав вчительку, цього не зробили, бо ж нам цього і не задавали, тому вони були не підготовлені. Саме тоді я зрозуміла, що можу протистояти несправедливості, що й досі роблю.
Після переїзду до Волочиська я навчалася у школі №5. Найбільше світлих спогадів про вчителів, особливо про класного керівника Марію Іванівну Баранову, вчителя української мови та літератури. Це людина сильна духом та справедлива, тому я завжди орієнтувалася на таких людей. У школі мріяла про журналістику, бо гарно писала твори, вірші та оповідання. Потім марила театральним мистецтвом, навіть грала на сцені головні ролі, правда, це вже в інституті. Але батьки ні першу, ні другу мрію не підтримували.

Тетяна Грицькова, заступник головного санітарного лікаря області:
– Про школу у мене завжди лише добрі спогади. Я навчалася у Черкаській області, у середній школі №5, в місті Коростень-Шевченківський. Найбільше полюбляла уроки хімії. Ця наука мене й досі захоплює. За відмінне навчання мене нагородили путівкою до табору «Молода гвардія», що в Одесі. Коли я приїхала звідти, у нас в школі створили гурток дівчат-барабанщиць, куди включили й мене. Це був перший гурток в місті, чим ми дуже пишалися. Нас запрошували на різноманітні святкові заходи, що проводилися в місті, ми виступали на шкільних святах. Загалом, я намагалася брати активну участь у житті школи та міста.

Олег Омельчук, ректор Хмельницького університету управління та права:
– Я сам родом з села Білогородка, що на Ізяславщині. У школі у нас не було жодної перерви, щоб ми з хлопцями не грали у футбол чи хокей (взимку). Звісно, окрім спорту, я захоплювався історією. Як і кожен підліток, мріяв про кар’єру футболіста, навіть їздив займатися у спортивну школу в райцентр. Потім я мріяв про дипломатичну діяльність. Але у старших класах остаточно вирішив, що стану юристом. І ось ця мрія здійснилася.
Згадуючи шкільні роки, на думку приходить історія, що трапилася на уроці військової підготовки. Нам видали «воздушки», завели в актовий зал та сказали стріляти по виставлених мішенях. Відстрілявши по них, ми почали «розстрілювати» портрети, що висіли на стінах. Звісно, за це нам добряче перепало. До того ж, за всі дії найбільше перепадало мені, бо моя мама була класним керівником, то ж постійно тримала мене «в тонусі».
А ще мені запам’яталася поїздка до Ленінграда (Санкт-Петербурга), коли ми навчалися у 9 класі. Це був 1990-й рік.Незабутні враження залишилися від Ермітажу, Петергофу та кунсткамери.

Підтримай сайт