ye-logo.v1.2
21 Жовтня, 2020

Олег Погорілець: «Пошуки – це те, що завжди захоплювало найдужче»

Суспільство 1076
Саме так, з квітами, іноді зустрічає гостей комендант Меджибізької фортеці Олег Погорілець
Саме так, з квітами, іноді зустрічає гостей комендант Меджибізької фортеці Олег Погорілець. Фото: з фейсбук-сторінки Олега Погорільця

Директор Державного історико-культурного заповідника «Межибіж» розповів, чому відродження фортеці стало справою його життя.

Що не кажіть, а ім’я Олега Погорільця в останні роки напряму асоціюється з відродженням Меджибізької фортеці. Його, власне, називають не просто директором Державного історико-культурного заповідника «Межибіж», науковцем з  великим багажем історичних праць, а справжнім комендантом фортеці. Він живе нею, її розвитком, іноді, якщо доводиться, живе тут – на фестивалях, під час розкопок, досліджень та відкриттів, під час прийому волонтерів та туристів… Як комендант – відповідає за усе, що діється у стінах фортеці, відповідає за кожного…

Так само не секрет, що завдяки його старанням реставрація, яка розпочалася в заповіднику декілька років тому, і головне, на яку виділяються кошти, змінює не лише вигляд фортеці: наукові дослідження відкривають її по-новому, а в час фестивалів вона оживає тисячами голосів, дзвоном мечів, духом лицарства, дитячим сміхом. Таким власне, і було бачення розвитку заповідника, зізнається Олег Погорілець. І не приховує, що «Межибіж» став частинкою його життя не тоді, коли призначили директором, а з дитинства…

Сьогодні, 29 серпня, у день свого 60-річчя, Олег Погорілець розповів про те, як відродження Меджибізької фортеці, її відбудова та відкриття прихованих таємниць стали справою його життя.

- Ви родом з Меджибожа. Мабуть, саме з дитинства ваша любов до цих старезних мурів, цієї величі фортеці…

- Так, вже у шостому класі я знав, що стану археологом. Пошуки – це було те, що мене захоплювало найдужче. Власне, моє дитинство минало у фортечних стінах. У ті часи, коли тут почали створювати музей, я вже був знайомий із його першим директором Михайлом Ягодзінським. Ми, ще дітьми, приносили до музею усілякі монетки та інші старовинні речі, які знаходили, а пан Михайло давав нам можливість роздивитися, які тут усе облаштовувалося. Саме тоді, коли я був у шостому класі, він нас почав долучати до проведення археологічних досліджень на території фортеці. Тому і тодішні реставраційні та археологічні роботи, і створення музейних експозицій відбувалися у мене на очах. Власне, за ці роки я бачив як відроджувалася фортеця, а потім – як руйнувалася та занепадала. І те, як вона знову стала на шлях відродження.

- Тобто, сумнівів, який шляхом піти у дорослому житті у Вас вже не виникало?

- Завдяки такому вчителю я й справді ще тоді визначився, що буду істориком, археологом. Після закінчення історичного факультету Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту потрібно було відпрацювати у селі. Так я став навчати дітей історії та географії у Волосівцях на Летичівщині. Потів певний час був у бізнесі… Паралельно не покидав археології та дослідницької роботи. І зрозумів, що потрібно повернутися до того, без чого не уявляв свого життя. У 2009-му мене призначили директором Державного історико-культурного заповідника «Межибіж».

- Чи розуміли Ви, з чого починати? Адже в ті часи і фортеця перебувала не в найкращому стані, й історичні пам’ятки не були тими об’єктами, на які держава б звертала увагу…

- Я завжди хотів бачити фортецю живою. Бо замок - це не лише кам’яні стіни. Мені дуже хотілося вдихнути в нього життя... Тож було бачення розвитку заповідника за кількома напрямками: як наукової та дослідницької інституцій, а також як потужного центру міжнародного туризму.

- Саме в останні роки, коли, власне і запрацювали усі ці напрямки, Меджибізька фортеця відкрила чимало нових таємниць. Які для Вас знакові?

- Кожна розгадана таємниця – це робота усього колективу і кожна з них особлива для нас. Але й справді, є знакові. Наприклад, знахідка, яка зробила Меджибізьку фортецю і, власне, саме містечко на 50 років старшими. Це знайдена нами печатка Київської митрополії кінця XI століття (перша письмова згадка про Меджибіж датується 1146 роком (середина XII століття)- авт.). Тому наявність князівської печатки на цих теренах – беззаперечний доказ того, що вже в кінці XI століття у Меджибожі існувала князівська адміністрація, яка вела листування з Києвом. А ці землі були південними рубежами Київського князівства.

Ще одне вагоме відкриття здійснили в цьому сезоні. Нам вдалося довести археологічно та архітектурно, що палац Сенявських, який розташований на території фортеці і нині реставрується, раніше мав зовсім інший вигляд – з розкішною двоповерховою галереєю, яка складалася з арок та колон. Наразі ми хочемо відтворити цей вигляд палацу XVI століття, щоб показати яким він був у часи ренесансного будівництва.

- Якщо порівняти замок, яким він був ще декілька років тому, і сьогодні – різниця справді відчутна. Передусім, завдяки реставрації. Не секрет, що «вибити» кошти на такі роботи – це як пройти сім кіл пекла. Як Вам це вдалося?

- З цього приводу відповім жартома: мені довелося піти на могилу Баал Шем Това і написати прохальну записку про те, щоб аварійна стіна палацу нарешті рухнула… Звісно, це жарт. Але те, що відбулося 23 грудня 2014 року (впала бічна стіна палацу - авт.) стало точкою відліку і спонукало наших обласних депутатів звернути увагу на нагальну потребу реставрації Меджибізького замку і вже 5 років поспіль виділяти на це кошти.

- Наразі в питанні дослідження Меджибізької фортеці Ви також налагодили тісний зв’язок з колегами з Європи…

- Наукова діяльність справді зараз немає корднів. І чимало нового про наш Меджибізький замок ми дізнаємося саме завдяки спільним дослідженням, під час обміну досвіду. Як виявилося, з Європою у нас багато спільного.

- Що плануєте далі в розвитку туристичного потенціалу заповідника?

- Сьогодні непрості часи в плані епідемічної ситуації. Але, сподіваємося, що коронавірус - явище тимчасове, а фортеця – вічна. Тому дивимося вперед і маємо багато планів. Зокрема, зараз розробляємо експозиції, які будуть відкриті в приміщенні відреставрованого палацу Сенявських. Уже цього року організовуємо велопробіг від Хмельницького до Меджибожа, який пройде історичним шляхом. Також у стіни фортеці обов’язково повернеться фестивальний рух. Зокрема, в наступному році плануємо провести дитячий лицарський фестиваль «Битва двох замків», буде і традиційна європейська «Ніч музеїв» і «Гарбузова ніч у Меджибізькому замку». І, сподіваємося, що вже в наступному році знову таки відбудеться лицарський фестиваль «Епоха героїв», який уже став популярним не лише в Україні, а й за її межами.

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Інформація з інших ресурсів

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую