ye-logo.v1.2

Спогади про Голодомор: «Смерть була кругом. Селом сновигали люди, мов живі скелети...»

Суспільство 3107
Найстрашніший голод у Старому Острополі почався навесні 33-го, пригадує Катерина Майданець. Їй тоді було 10 років...
Найстрашніший голод у Старому Острополі почався навесні 33-го, пригадує Катерина Майданець. Їй тоді було 10 років.... Фото: з архіву

Катерина Майданець, жителька Старого Острополя, каже, що голодомор 1933-го забути несила.

Хмельниччина – одна з тих областей України, де голодомор 1932-1933 років був особливо жорстоким, забравши тисячі невинних життів. Вмирали родинами... Кажуть, усяка насильницька смерть страшна – коли стріляють, вішають, душать... Та найстрашніше – вбивство голодом.

«Напечемо картопляних лушпайок – не нарадуємося»

Ті, хто нині ще може розповісти про жахіття 1933-го, тоді були малими дітьми. Голодне дитинство болем відбилося у спогадах кожного, хто пережив усе це на власних відчуттях. Серед очевидців – Катерина Майданець, жителька Старого Острополя, що на Старокостянтинівщині.

«Тут я народилася, тут віку доживаю, – починає розповідати про своє життя-буття літня жінка. – Шкода, що сама... Чоловіка поховала понад 10 років тому, діти порозліталися з батьківського гнізда. Щодня телефонують, розпитують про здоров’я, чи снідала-обідала. Влітку приїжджають до мене з онуками та правнуками – то найбільша радість в моєму житті...».

Катерина Мусіївна народилася у багатодітній сім’ї.

«В мами з татом було семеро дітей, – пригадує вона. – Двоє хлопців і п’ятеро дівчат. Одна з сестер народилася саме в голод..»

Старий Остропіль завжди був заможним містечком, пригадує Катерина Мусіївна. Ніхто й у страшних снах уявити не міг, що прийдуть часи, коли крихти хліба в хаті не буде...

«Страшний був голод. Ми жили якраз над дорогою. Вранці прокинешся, вийдеш до воріт, а там... то дитя лежить мертве, то дорослий...», - пригадує жінка.

«Найстрашніший голод у містечку почався в 33-му, – пригадує жінка. – Це було суцільне жахіття. Мені тоді було 10 років. Я ще не розуміла, чому нема що поїсти. Сім’я наша була багатодітною, а нагодувати нас батьки не мали чим. Хто мав знайомих євреїв – бігав до них, просився на роботу. Шкодували вони наших дітей. Подивиться стара єврейка, похитає головою, але насипле жменю картопляних лушпайок чи сухаря житнього дасть. Ми напечемо тих лушпайок – не нарадуємося. Рано прокидалися – билися, хто до єврея на «заробітки» піде. Води принесеш, підлогу вимиєш, то щось дадуть. Так виживали... Часом бігали до тих, хто ще мав корову, бо чи не у всіх худобу до колгоспу забрали. Так ніхто не дасть молока, хіба виплачеш...»

«Як кропива зазеленіла – люди паслися, як гуси»

Нестерпний голод прийшов до Старого Острополя навесні.

«Ні картоплини не залишилося, ні зернини. Йшли на город, рилися у землі, щоб яку бульбу знайти. Чи гнила чи мерзла – байдуже, лиш би поїсти. Як кропива зазеленіла – люди паслися, як гуси: наскубав трави, пом’яв – і до рота. Ми, малі, боялися ходити вулицями, бо довкола справді стояв запах смерті. Страшний був голод. Смерть була кругом. Люди худющі, мов скелети живі, сновигали... Нехай Бог милує... Ми жили якраз над дорогою. Вранці прокинешся, вийдеш до воріт, а там... то дитя лежить мертве, то дорослий... Іде підвода, повкидали мерців за ноги, за руки і повезли до ями... Нема кому хоронити, нема кому відспівати, нема кому плакати...»

У сім’ї Катерини Мусіївни вижили всі.

«Дуже тяжко було, рятувалися хто як міг, – каже вона. – Восени по лісах опеньки збирали. Кожен сам себе витягував. Старші – до міст подалися на навчання, на роботи. В містах тоді легше було. Менші – при батьках лишилися. Потім мама мусила піти до колгоспу на роботу, бо там десь-колись давали по жмені крупи. Варила нам з неї суп».

Легше стало жити, каже жінка, аж після війни. Відучившись в медичному технікумі, Катерина Мусіївна вийшла заміж, народила троє діток...

«Нині сама живу – спогадами. Як завезе добра людина до церкви – стільки й мені розваги, – ділиться Катерина Мусіївна. – Ноги самі вже не йдуть. Як діти приїздять, нарадуватися не можу. Зараз з одного боку – добре жити, а з іншого... Молодь дуже вимоглива, усе хоче мати... Не зрозуміти багатьом, що діється з матерями, коли не маєш шматочка хліба, щоб дитині дати – ні нині, ні завтра... Коли нема ані просвіту, ані надії. Суцільна темрява, суцільна смертельна тиша...»

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую