ye-logo.v1.2

Погрози, сльози і «мильниці» на святі випускників

Суспільство 5282
Фото: Євгенія Дорофєєва

Кореспонденти «Хмельницької народної газети «Є» відвідали святкову випускну лінійку у невеличкій сільській школі, а потім завітали на випускний до одного з елітних навчальних закладів Хмельницького. Найбільше, що їх зворушило, це щирі юнацькі сльози

Гламур, рояль і червона доріжка

Хмельницький ліцей №17 один із «центрових» навчальних закладів у прямому і переносному сенсі. Розташований у центрі міста, він завжди приваблював амбіційних, старанних дітей і, чого гріха таїти, їхніх заможних батьків. Цього року він «випустив у світ» 87 ліцеїстів. З них 48 – переможці міських конкурсів та олімпіад, а 22 – отримали золоту медаль. Випускний вечір у ліцеї організували теж, як кажуть, «по повній програмі». Для урочистої частини усі зібралися у театрі ім. М. Старицького, а продовжили свято у ресторані «Веселка». Вчорашні школярки, а сьогодні уже справжні леді у розкішних сукнях, більшість з яких або пошиті у авторських майстернях, або придбані у модних бутіках: короткі, довгі, з шлейфами, прикрашені бантами, рюшами і стразами, а поруч – юнаки в костюмах, фраках і з впевненим поглядом. І у всіх однакові букети з троянд. Хлопці, акуратно, щоб не зачепити аксесуари: клатчі у руках, шпильки у волоссі та брошки з каміння на сукнях, та наклеєні нігті, провели своїх однокласниць у зал. Не пасла задніх і адміністрація ліцею: виступили перед випускниками, батьками та їхніми гостями у костюмах… чаклунів. Вони влаштували справжній міні-спектакль і зізналися, що протягом усіх років навчали учнів зовсім не шкільної програми, а основ магії додавання-віднімання-сполук-атомів-площин. Директорка Броніслава Бейдерман скомандувала: «по мітлах», тобто стартуємо. І сцену «захопили» чаклуни, співаки і музиканти, виступи яких «переривалися» промовами директорки, вчителів та власне – самих випускників. Броніслава Бейдерман у своїй промові погрожувала усім, хто посміє скривдити випускників ліцею, і зізналася, що вкотре не виконала свою ж обіцянку не прикіпати душею до учнів, щоб не втрачати частину свого серця щороку на випускному вечорі. Потім були пісня під рояль, сльози під час промови кожного виступаючого, спогади і курйози за усі роки навчання, подарунки вчителям і зізнання пам’ятати вічно – з обох боків. Усе це на пам'ять фіксували з десяток фото та відеокамер, а випускники, як кінозірки, прямували червоною доріжкою на сцену за медалями, атестатами і нагородами.

Грамот менше та фотоапарати гірші

Це у місті можна довго сперечатися про те, яка школа «елітніша». До речі, і справа не завжди у тих знаннях, які дають своїм учням у навчальному закладі… В селі все інакше: є школа - це вже добре.

Кожний випускник сільського навчального закладу є бодай маленькою, та гарантією того, що через декілька років до школи, яку він закінчив «…надцять» років тому, піде його дитина. А це означає, що навчальний заклад буде жити. Принаймні, у часи, коли все частіше говорять про скорочення шкіл на селі, кожний першачок сільського навчального закладу - на вагу золота. Ось і у Антоновецькій школі, що на Ярмолинеччині, перший останній дзвоник відзеленчав менше, ніж для десяти першокласників. Та й випускників було лише дев’ять. А молодшу школу, тобто, четвертий клас, взагалі лише п’ятеро дітей закінчило.
При такій кількості учнів, зізнається директор сільського навчального закладу пані Лариса, жодний фонд школи не потягне ані надсучасної апаратури, ані пластикових вікон, ані нового телевізора.
Для невеличких сільських шкіл добре пофарбована підлога - це вже значна перемога. Ось і Лариса Петрівна з гордістю демонструє встановлені до свята «останнього дзвоника» нові вхідні двері, таблички, що прикрашають фасад одноповерхової будівлі, якій понад 40 років та нові сходи. Але чим зовсім не відрізняється міська та сільська школа – це свято «Останнього дзвоника». Майже не відрізняється…
Все ті ж дівчата-випускниці з величезними бантами традиційно одягнуті у форму «аля-радянська школа». Хлопці у світлих сорочках та темний брюках. Та незмінні стрічки випускників. В Антонівцях, наприклад, цього року серед тих, хто закінчив місцеву школу, в моді були стрічка синьо-жовтого кольору. Незважаючи на те, що ганок антоновецької школи невеличкий, тут так само усе святкове дійство відбувається у «мікрофон». Апаратура, звісно, найпростіша – невеличкий музичний центр без особливих наворотів, яким керує хлопчина приблизно років дванадцяти. Та цього цілком достатньо, щоб, як і у місті, святкову лінійку відкрити під гімн України та й випускників вітати та вручали відзнаки районного рівня під усім добре знайомий набір шкільних радянських пісень. Вчорашні учні, в свою чергу, не втомлюються дякувати вивченими на пам'ять віршованими кліше вчителям та батькам даруючи їм завчасно підготовлені однакові квіти. Єдине, що справді не завчене та не прописане у жодному сценарії - сльози батьків та їхніх дітей, котрі сьогодні стали випускниками.
Скажете, а що ж тоді відрізняє випуск у сільській та міській школі? Ну, хоча б те, що у селі до навчального закладу завжди завітає найголовніший місцевий чиновник – сільський голова. Привітати випускників зберуться майже усі близькі родичі навіть з найвіддаленішого куточка населеного пункту. А ще у невеличких Антонівцях, принаймні цьогоріч, серед гостей свята нам так і не вдалося ідентифікувати бодай одного професійного фотографа чи оператора, котрі, зазвичай, плутаються під ногами один-одного на міських лінійках. Все було на рівні «домашнього відео», тобто, власними силами. Тому серед спалахів сучасник «цифрових» фотоапаратів можна було почути вже підзабуті звуки перемотки плівки фотоапаратів «мильниць». Та, як на мене, людини, котра виросла у місті, найголовніша різниця святкової шкільної лінійки у селі - якась особлива щирість та теплота. Вразило навіть те, що на слова подяки заслужили не лише вчителі, а й місцевий кухар, яку усі знають на ім'я-побатькові. А коли учням почали вручати грамоти та подяки, навіть дорослі аплодували та щиро раділи за успіхи рідної школи. Та найбільше зворушила традиція, коли кожному випускнику школи батьки подарували вишитий рушник «на щасливу долю».
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую