ye-logo.v1.2

Дві дати Різдва: чому так і як може бути далі

Суспільство 1185
Різдво Христове, за словами священослужителів, сімейне свято, яке покликане об\'єднувати вірян
Різдво Христове, за словами священослужителів, сімейне свято, яке покликане об'єднувати вірян. Фото: ілюстративне з архіву

Днем народження Христа вважають час після зимового сонцестояння.

Два роки тому Верховна Рада України зробила святковими і державними вихідними днями і 25 грудня, і 7 січня. Адже римо-католики усього світу, а також багато православних та протестанських церков святкують Різдво Христове саме 25 грудня. І лише невелика частина православних, зокрема і українці, відзначають церковні свята за так званим «старим стилем». У християнській традиції, яка спирається на астрономічний календар, днем народження Христа вважають час після зимового сонцестояння. Адже саме 25 грудня до світлого часу доби починає додаватись хвилина, що означає відродження світла. Власне і Католицька, і Православна церкви дотримуються цієї дати – 25 грудня. Просто одні відзначають це свято за григоріанським, а інші – за юліанським календарем, який відстає від першого на 13 днів.

«Мамине» і «татове» свято

«Різдво у нашій родині завжди було найочікуванішим святом, – згадує городоччанка Ольга Малецька. – А оскільки моя мама з католицької родини, а тато – з православної, то Різдво ми завжди відзначали двічі – 25 грудня і 7 січня. Моє дитинство припало на радянські часи. І хоч тоді релігійні свята були під забороною, їх все одно відзначали. Для мене, маленької дівчинки, все починалося 24 грудня. Батьки йшли на роботу, а я залишалася з бабусею і дідусем. Дідусь і тато до того дня намагалися купити ялинку. Прикрашали ми її разом з бабусею. Поруч зі звичайними іграшками на гілочки чіпляли цукерки, мандарини, загорнуті у «золоту» фольгу горішки. Усе це потім було так цікаво шукати, знімати і їсти! А на вершечок чіпляли справжню Вифлеємську зірку – восьмикутну, а не п’ятикутну кремлівську. Ця верхівка зберігається у мене й досі. Доки дідусь встановлював ялинку, бабуся розчиняла дріжджі на пампушки й пиріжки. Після прикрашання ялинки готували страви на Святвечір – усе пісне, без масла, м’яса, яєць: смажену рибу, пиріжки з картоплею, капустою і грибами, пампушки, вінегрет і смачнющу тушковану капусту з дивною назвою «бігос». Вареники теж були з різними начинками, їх ми з бабусею ліпили разом. Поверталися з роботи батьки. Бабуся і мама накривали стіл білою скатертиною, ставили глиняний розписаний посуд. Його бабуся щороку підкуповувала на День Святого Антонія, який у Городку завжди відзначався як значна урочистість, а на ярмарок з’їжджалися народні майстри з різних куточків України. У мене був свій кухлик для узвару – коричнево-червоний, розписаний дивовижними півниками. У центр столу ставили полумисок з кутею. Дідусь вітав присутніх польською: «З Божим народженням». Усі ставали навколо столу і молилися. Потім дідусь розламував білу пластинку – оплатек, як ми називаємо цей різдвяний хліб – і по шматочку роздавав усім. Далі куштували кутю й інші наїдки. І хоч на столі не було ані ковбаси, ані цукерок, це була найсмачніша вечеря за увесь рік. Після вечері усі співали колядки, й мене вкладали у ліжко. Але я знала, що дідусь з бабусею ще підуть на Пастирку – спеціальну Божу службу. А суть свята бабуся пояснювала просто – це день народження маленького Ісусика, Сина Божого. Але цим святкування не закінчувалося. Я знала, що згодом, після Нового року, буде ще одне Різдво – татове свято. 6 січня тато їхав у село до своїх рідних, звідки повертався з гостинцями – смачними пиріжками і моєю улюбленою кутею. А бабуся знову готувала святковий стіл. Щоправда, на нього вже ставили і м’ясні страви. Дідусь вітав усіх вже українською – з Різдвом Христовим! Тоді, в дитинстві, я не замислювалася, чому ми святкували Різдво двічі. Тепер я доросла і розумію, що Різдво одне, просто різні конфесії святкують його за різними календарями. Вже давно немає бабусі й дідуся, але ми все одно святкуємо Різдво двічі. Й цю родинну традицію мені шкода втрачати. Хоча було би добре, якби усі християни святкували Різдво Христове в один день».

Зміна календаря не суперечить релігійному канону

Різдво на Хмельниччині

В Україні Різдво Христове святкують 25 грудня та 7 січня. Фото ілюстративне з архіву.

За словами доктора філософських наук, професора національного університету «Острозька академія» Петра Кралюка, у більшості країн святкування Різдва припадає на 25 грудня. Саме така дата відповідає григоріанському календарю, за яким живе сучасний світ. Цього дня Різдво Христове відзначають держави Західної та Центральної Європи й Північної та Південної Америки. А також інші країни, в яких серед населення переважають римо-католики або протестанти. Натомість у всіх країнах, де домінує православ’я, Різдво тривалий час святкувалося 7 січня, тобто за старим юліанським календарем. Але з 1924 року низка православних церков перейшла на новоюліанський календар, який загалом збігається з григоріанським. Тому 25 грудня нині Різдво святкують Вселенський патріархат, Олександрійська, Кіпрська, Румунська, Болгарська церкви…«Але деякі православні церкви через свої консервативні позиції не захотіли відмовитися від юліанського календаря, – розповідає Петро Кралюк. – Серед них Російська, Грузинська, Сербська православні церкви… Відповідно в Україні православні теж дотримуються цієї традиції».

Щоб задовольнити вірян з різних християнських конфесій, в Україні та Білорусі держава запропонувала компроміс. Зокрема, 25 грудня та 7 січня оголошено вихідними. «Догмати Православної, Римо-католицької та Вірмено-григоріанської церков у багатьох моментах подібні. Вони визначають символи віри. Однак там про календар нічого не йдеться, – каже Петро Михайлович. – Тобто використання того чи іншого календаря обумовлюється традиціями та політичною ситуацією, яка склалася у певний час. Але нині у світі використовується саме григоріанський календар. Тому логічно й православним церквам ним користуватися. Та зробити це непросто, адже традиції важко змінювати».

В Україні деякі православні вже виявляють бажання святкувати Різдво за новоюліанським календарем. Наприклад, торік митрополит Луцький і Волинський Православної церкви України Михаїл дозволив 25 грудня провести у храмах святкове богослужіння. Тобто він запропонував компромісний варіант – Різдво Христове вони святкують з 25 грудня до 7 січня. «В Україні держава вже зробила свій внесок – вона запропонувала дві дати святкування Різдва. Далі – справа за церквою та вірянами», – зазначає Петро Карлюк.

Різдво Христове покликане об’єднувати вірян

«Насамперед Церква Христова – це живий організм, який поєднує не лише духовенство, але й усіх вірних, – каже речник Хмельницької єпархії Православної Церкви України (ПЦУ), архімандрит Даниїл Тарнавський. – Святкування Різдва за григоріанським чи юліанським календарем та об’єднання 25 грудня та 7 січня в одну дату – це складне питання, справа не одного дня та навіть не одного року. Якщо виникне така потреба, то ПЦУ, безсумнівно, підтримає ідею єдиної дати святкування Різдва, але за умови її сприйняття українським народом. Ми повинні пам’ятати, що це потягне за собою зміщення й інших свят. До прикладу, День Святого Миколая перейде з 19 на 6 грудня. Що ж до прихожан нашої церкви, то серед них нині не ведеться жодних розмов на тему визначення однієї загальної дати Різдва. Різдво Христове – це, передусім, сімейне свято, яке покликане об’єднувати вірян. У цей світлий день будь-які непорозуміння та чвари недоречні. Це свято злагоди та єднання».

«Об’єднання святкування Різдва в одну дату – це подія не одного дня, – переконаний синкел Кам’янець-Подільської єпархії Української Греко-католицької церкви, митрофорний протоієрей Іван Данкевич. – Не варто очікувати, що приймуть відповідну ухвалу чи закон, який все змінить, тобто люди почнуть святкувати Різдво тоді, коли скажуть. Таке об’єднання – це своєрідний процес, який йде своїм шляхом, а коли буде його завершення – підкаже час. Я не можу стверджувати, чи варто об’єднувати святкування чи ні, але навіть у Святому Письмі зазначено – віра від слухання. Тобто, якщо священнослужителі будуть про це говорити та пояснювати, щоб люди знали, для чого обирати одну дату святкування, тоді легше буде сприйняти інформацію та приймати певні рішення. Чимало висновків ми робимо через недостатність знань, тому слід аргументувати, чому може відбутися таке об’єднання. Все треба робити поступово й з розумом. Я ставлюся до такого об’єднання з оптимізмом, адже це чудово, коли люди різних конфесій в один день святкують великі свята. Та з іншого боку, є такий вислів – єдність в різноманітності. Тобто ми можемо бути єдині, святкуючи те чи інше свято в різні дати. Це нікого не ображає й не принижує. Релігійні почуття дуже сильні, тому експериментувати над ними не можна. Коли ми додаємо до їди сіль, то робимо це поступово, дотримуючись пропорцій, аби не пересолити. Так само й зі змінами, що стосуються релігії… Будь-які нововведення мають бути поступовими».

Андрій ЯЩИШЕН, Світлана ЯСЬКОВА, Катерина СТУЧІНСЬКА, Олена ЩЕГЕЛЬСЬКА.

Матеріал опублікований в «Сімейні газеті», переплатити яку можна на сайті «Є».

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую