Рятував пораненого, а сам загинув: у Хмельницькому попрощалися із Володимиром Голотою

У Хмельницькому провели в останню путь старшого сержанта Володимира Петровича Голоту. Він загинув у Мар’їнському районі на Донеччині.  

Володимир Голота, разом із товаришем пішли захищати країну добровольцями з перших днів війни. Товариша залишили у підрозділі у Хмельницькому, а Володимир розподілили у 79 окрему десантно-штурмову бригаду, був там єдиним хмельничанином. З хлопцями вони пройшли чи не усі гарячі точки — Сєвєродонецьк, Лиман, Піски, Авдіївка, Мар’їнка. 

Волонтерка Тетяна Баско каже, яка товаришує з мамою загиблого ще з часів Майдану, каже жінці було дуже важко дочекатися звісточки від нього. 

«Одного разку було навіть таке, що Володимир днів 10 взагалі не їв хліба, хоча зазвичай їсть його і з макаронами, і з варениками, але в них не було його. Коли волонтери нарешті прорвалися до них і привезли хліб, він дзвонив до мами й розказував, що цілував його і не міг надихатися ароматом», — каже Тетяна Баско. 

У другій половині жовтня Володимир приїхав додому у тижневу відпустку. Приїхав перший раз за весь період повномасштабного вторгнення. Він був командиром підрозділу. 

«Зараз ми розуміємо, що він наче прощався з усіма. Володя відвідав усіх родичів, усім привозив гостинці та подарунки. Коли його просили залишитися ще хоча б на декілька днів, він казав, що його чекають хлопці й він не може їх залишити самих», — каже Тетяна Баско. 

Попрощатися з Володимиром Голотою прийшли рідні, друзі, колеги, знайомі

Олександр Попов возив Володимиру передачі. Каже він мав позивний «Горець» і справді був таким. Олександр бачив Володимира чи не останній із хмельницьких волонтерів. Каже завозив його із відпустки, на бойові позиції. 

«Мама Володимира, наша волонтерка Галина, передавала йому передачі, коли ми їздили до хлопців. Ми бачилися щомісяця з ним. В четвер, 27 жовтня ми його завезли на бойові позиції, наступного дня він вийшов у бій і вже в суботу загинув, рятуючи пораненого побратима», — каже Олександр. 

Той бій виявився останнім. Володимир отримав поранення руки та ноги, але стікаючи кров’ю, рятував свого пораненого побратима. Тоді з їхнього підрозділу загинуло троє людей. Пані Тетяна розповідає, що коли пораненого Володимира знайшли, він ще був при свідомості й розказував хлопцям, як йому накладати турнікети, щоб зупинити кров. Але у кареті швидкої допомоги його життя обірвалося. Це сталося 29 жовтня 2022 року.

Він навічно повернувся додому, як Герой. 

«На жаль, Володимир уже повернувся до Хмельницького навічно, — каже капелан Олег Макаровський. — Повернувся, як Герой і захисник, дякуючи якому ми з вами сьогодні можемо продовжувати жити, вірити, боротися і мріяти. Це заслуга усіх наших хлопців, з якими ми з вами прощаємося. Нехай Володя спочиває з миром і тримає над нами, разом із хлопцями, над нами мирне українське небо. І нехай він з неба кожним промінчиком українського сонечка посміхається нам усім». 

У мирному житті Володимир займався ремонтами, кажуть мав "золоті руки". У  нього залишилися батьки, дружина і син Володимир. Поховали Героя на Алеї Слави у Хмельницькому.