ye-logo.v1.2

Переселенка з Луганщини дивує своєю творчістю ярмолинчан і чекає єдиного сина з війни

Суспільство 2591
Нині Наталія Міхайлова з чоловіком, який продовжує працювати в ДСНС, проживає у Ярмолинцях, що на Хмельниччині
Нині Наталія Міхайлова з чоловіком, який продовжує працювати в ДСНС, проживає у Ярмолинцях, що на Хмельниччині. Фото: надане сайту "Є" Наталією Міхайловою

Кошти від проданої власної збірки Наталія Міхайлова спрямувала на підтримку армії.

Їй так часто сниться дім. Рідний і затишний. З добротним ремонтом, з комфортними меблями. З особливою атмосферою. З власноруч вишитими хрестиком картинами на стінах, з книгами, в тому числі й власними, на полицях. Ще не розбомблений, ще не розкрадений, ще такий живий…

Скільки ж у ньому збігло щасливих років! Додому вона щоднини птахою летіла зі школи, згодом приїздила з сільськогосподарських технікуму й університету, з робочих кабінетів, що стрімко змінювали один одного. А коли благословили батьки доньку на весільний рушник, пішла жити в чоловікову домівку. Тут народився й підростав син Євген. Звідси він, медик, у двадцятирічному віці пішов у тоді ще АТО...

Тут щосвят збиралися друзі-сусіди, співали українських пісень, граючи чи не на усіх музичних інструментах…

Жінка розмалювала геть усе не лише на своєму обійсті, а й у мами та свекрухи

Ще, здається, вчора розмальовувала українським орнаментом й квітами зовнішні стіни домівки й усіх прибудинкових споруд. Ще вчора декорувала квітами, фігурками, фонтанчиками клумби, поралася в садку й на городі. Ще вчора замовляла Хмельницькому видавництву свою третю збірку. «Три кольори осені» побачили світ 27 лютого 2022 року, проте до рідної Мирної Долини (символічна ж бо назва), Попаснянського району, що на Луганщині уже не дійшли…

Пусткою стала нині колись гарна ошатна домівка

Нині Наталія Міхайлова з чоловіком, який продовжує працювати в ДСНС, проживає у Ярмолинцях, що на Хмельниччині. Вже більше року. Стала членкинею обласного конгресу літераторів й місцевого літературного об’єднання «Автограф»; пише вірші й оповідання; друкується у тамтешній районній газеті «Вперед»; співає у місцевому хорі; вирощує городину й закриває консервацію; в’яже патріотичні іграшки й з місцевими шкарпетки на фронт; малює; щоднини чекає повідомлення від Євгена, виглядає його у відпустку і понад усе мріє повернутися додому.

Подружжя Міхайлових ходило колядувати разом з ярмолинчанами

Без світла, води і зв’язку

Вісім років будучи на лінії розмежування, подружжя Міхайлових звикло до вибухів, прильотів, обстрілів неподалік. На те, що 23 лютого 2022 року вони почастішали, чомусь навіть не звернули уваги. А 24 уже почалося… Євген, евакуювавши з тамтешнього управління ДСНС медичне обладнання, одразу вирушив добровольцем на фронт.

Знали не з чуток, що окупанти найперше жорстко розправляться з родинами захисників й тих адекватних, хто за Україну. Наталія ж бо вкраїнськими візерунками розмалювала не лише все в своїй, маминій, свекрушиній домівці, а й автобусні зупинки у найближчих селах, а ще створила художній вокальний колектив, який зачаровував українськими народними. Поетка й письменниця, вона пропагувала любов до Вітчизни у багатьох місцевих виданнях.

 

Наталії часто сниться рідний дім...

«Бомбили страшно, прилітало раз-по-раз, за три дні не стало світла, Інтернету й води, змовкло радіо, - пригадує звідане жінка. – Старалися вилазити на узвишшя, аби піймати бодай одну поділку покриття мобільного. Найбільше серце боліло за сина. Його знайома попервах писала нам повідомлення (у неї був зв’язок), що він живий й наполягає, аби ми виїздили. Ми фактично перебралися в підвал, витягши звідти картоплю й встановивши буржуйку. Пересиджували з нами й старенькі сусідки. Одяг швидко набирався сирості. Як тільки вибухи-обстріли вщухали, ненадовго виходили. За технічною водою ходили до ярка, за питною – вночі до криниці: вдень біля неї були страшні черги й ніде було сховатися від обстрілів».

Вночі поїхали в нікуди

Одного вечора, вже в кінці березня, чоловік попередив дружину, що вночі вони виїздитимуть, не сьогодні-завтра орки зайдуть в село. «В цілковитій темряві, з наглухо забитими дошками й завішаними одіялами вікнами я збирала речі, - болючий спогад обпікає серце. – А що ти візьмеш? Й куди вмістити? З нами їхала ще моя сестра, яку ми вивезли під обстрілами з Сєвєродонецька.Багажник ж бо завантажений каністрами з пальним. Добре, що мій чоловік мав його завжди про запас, бо дорогою на заправках або не було, або давали по 10 літрів. Чимало людей просилися в автівки до інших, свої просто кидаючи в дорозі. Стільки гарного одягу ми мали, а кидала у торбу зручний. Захопила вишиванку, кілька своїх картин та книг, і…покинули рідну хату».

Першу сирену почули в спортзалі

За цілісінький день проїхали лиш 250 кілометрів. Довжелезні черги на блокпостах, по три години стояли у Бахмуті й Часовому Яру. Затамувавши подих проїздили Лисачанський нафтопереробний завод: колись надпотужний охоронюваний об’єкт зустрів пусткою, руїнами й навстіж відчиненими воротами. Вночі прибули до Павлограду. Місцеві волонтери одразу розподілили нас до спортзалу, організували гарячий чай і бутерброди. Розмістились на підлозі усі: дорослі, діти, паралізовані старенькі, виснажені домашні улюбленці. Запах був нелегкий, всі по кілька діб у дорозі, задуха. Проте тієї ночі ми вперше міцно заснули. Тієї ночі ми вперше почули звук сирени, що сповіщав про повітряну тривогу, адже у нас в селі прильоти були без попередження».

Привели шляхи на мамину батьківщину

Зі знайомими, з якими разом покинули Мирну Долину, поїхали до Ярмолинець, у їхніх дітей тут були друзі. Поселилися семеро у порожнім будинку. Як же зраділа Наталія, що опинилися саме тут, адже з Дунаєвиччини родом її мама, поховані дідусь з бабусею. Родичка забрала 150 примірників її книги, тієї, що друкувалася в Хмельницькому видавництві, адже переслати їх вже не було найменшої змоги. «Поїхали до родичів, забрали книги, - розповідає Наталія. – Пішла до місцевої бібліотеки, аби їм віддати. Працівники прийняли мене люб’язно, запропонували зробити презентацію. На ній мої книги розкупили. Кошти я спрямувала на потреби ЗСУ. На цьому заході познайомилася з відомою волонтеркою Наталкою Берендою, яка вже вісім років раз-по-раз їздить на передову. Я так раділа, коли побачила її фото на фоні розмальованих мною зупинок».

З волонтеркою Наталею Берендою згадували у Ярмолинцях Мирну Долину

Одна з бібліотекарок й запропонувала Міхайловим маленький будиночок, що, похоронивши, господарів, залишився пусткою. Так сильно вразила вимушених переселенців щедрість і порядність місцевих, подільчивість й людяність сусідів. «Ніколи не забуду, - змахує сльозу вимушена переселенка, - як ми приїхали сюди, не маючи ні продуктів, ні грошей. Проходили біля церкви, де жінки готували військовим їжу. Вони розпитали, звідки ми, вислухали, втішили, насипали борщу, дали картоплі, моркви, закрутки і хліба... А ми плакали, бо вперше їли нормальний свіжий хліб і не боялися, що зараз знов почнеться обстріл. У ту мить ми збагнули потужну єдність справжніх українців». Якось згодом, накупивши муки, Наталія спекла пиріжків і з вдячністю всіх пригощала у Ярмолинцях, до щему пригадуючи, як ще нещодавно традиційно пригощала смачною своєю випічкою сусідів у рідній Мирній Долині.

У Ярмолинцях мисткиня почала в'язати патріотичні іграшки

Уже сюди у коротенькі відпустки до батьків приїздив син. А на Миколая Євген виконав мамину мрію – родиною поїхали до Львова. Тут здійснилася й ще одна мрія: Наталія побувала у Самчиках, у тамтешньому музеї (чоловік з колегами їхав по роботі, з ними й підсіла). Жінка щиро дивується, чому їх в російськомовних школах вчили «Балдінскуюосень», якщо тут, на Поділлі, такі казкові краєвиди. Щира українка співає у місцевому хорі й у церкві, ходили з чоловіком з ярмолинчанами колядувати, в’яже на фронт шкарпетки, виготовляє патріотичні іграшки, малює, до слова, зобразила місцеву церкву (саме у ній, стверджує, знаходить спокій її душа), а ще – пише. Пише багато, старається більше акцентуватися на позитиві, навіть на гуморі, хоча насправді болить, нестерпно болить, і біль той теж мусить виливатися в оповідання й вірші. Проте Міхайлові переконані: після Перемоги усе відбудуємо, на те ми й українці.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую