Хмельницькі волонтери взяли шефство над селом на Харківщині

З початку російсько-української війни найпершими та найоперативнішими до різноманітних викликів виявилися волонтери-добровольці. Саме вони тримали і продовжують тримати свій дуже важливий фронт. Далеко не завжди він тиловий, адже часто саме волонтери змогли діставатися найбільш наближених до лінії фронту населених пунктів, евакуйовувати мирне населення, доставляти людям харчі, медикаменти, предмети першої необхідності…

Подільські «Гайдамаки» взяли шефство над селом на Харківщині

Громадська організація Мистецька сотня «Гайдамаки» підтримує і військових, і цивільних у «гарячих точках» протистояння в Україні ще з 2014 року. Тисячі кілометрів доріг з Донбасу до Хмельницького, з Хмельницького до Європи і назад – не злічити всіх маршрутів, якими довелося проїхати за ці роки з гуманітарною і військовою допомогою тим, хто найбільше її потребує.

"Пункт незламності" обладнали у місцевому магазині Вірнопілля. Фото: з Фейсбук-сторінки Олександра Попова.

А з 7 березня цього року «Гайдамаки» прийняли рішення взяти під свою опіку село Вірнопілля, що в Ізюмському районі Харківщини. Село було на лінії вогню з початку повномасштабного вторгнення й до 10 вересня 2022 року. За словами Олександра Попова, голови громадської організації, Вірнопілля зруйноване на 99 відсотків. Із майже 600 жителів села потроху повертаються до рідних стін люди. На сьогодні їх близько 150. Нещодавно туди повернули одну дитину.

«На початку березня цього року нам подзвонили жителі цього села і попросили допомоги, – каже Олександр Попов. – Після того, як українські бійці відтіснили рашистів кілометрів на 60-70 від цього населеного пункту, до нього поступово почали повертатися місцеві жителі. В селі немає ні газу, ні світла, не працює магазин, аптека. Тож доводиться виживати. Та й жити є де далеко не всім. У більшості випадків туляться в якійсь одній кімнатці, яка вціліла від чисельних обстрілів, або в підвалах. Облаштували кілька кухонь, на яких готують їжу. Люди переважно від 40 років і старше. Ми вже вп’яте рушаємо до цього села. Раніше завозили їжу: і готову, і продуктами, всіх мешканців забезпечили постільною білизною, побутовою хімією, доставили одяг, генератори…».

«Гайдамаки» вже завезли вірнопіллянам більше 50 буржуйок, будівельні матеріали. Фото: з Фейсбук-сторінки Олександра Попова.

Вирушаючи в чергову поїздку, «гайдамаки» повезли вірнопіллянам більше 50 буржуйок, будівельні матеріали. Бо селяни починають активно відбудовувати своє житло. Найбільше люди потребують шиферу, цвяхів, брусів, дощок, кабелів, цементу, утеплювача тощо. Волонтери доставляють і інструменти для ремонту, а також одяг для дорослих, медикаменти, харчі… Словом, максимально намагаються зібрати все, що необхідно. Частину з усього приносять небайдужі мешканці Хмельницького, допомагають підприємці, а частину волонтери закуповують за кошти, які донатять благодійники – пересічні українці та громадяни інших країн.

«Раніше ми завезли в село насіннєву картоплю, проте далеко не всі можуть розпочати городній сезон – дуже багато мін та іншого смертоносного залізяччя приховує тамтешня земля. Лиш ті клаптики, в яких люди впевнені, засаджують городиною. Місцеві жителі не раз подавали заявки на розмінування території, проте наші сапери не встигають очистити наші населені пункти скрізь. Поки що виконують найважливіші завдання», – розповів Олександр.

Все, що волонтери привозять у Вірнопілля, розвантажують у місцевому так званому «пункті незламності», який обладнали у тамтешньому магазині. На його стінах і даху чимало слідів від обстрілів, проте всередині доволі цілі кімнати. Вже в них розподіляють допомогу, розважують по пакетах, видають кожному необхідне.

Тактичні ноші від волонтерів Сумщини

З початку повномасштабного вторгнення загарбників на нашу землю мешканці міста Білопілля, що за декілька кілометрів від кордону з росією, не з чужих вуст знають про рашистську навалу, обстріли та руйнування. Про Сумську тероборону ми не раз чули неймовірні історії мужності, патріотизму та звитяги.

Місцеві жителі Білопілля з перших днів війни організували гуманітарний штаб. Там збирали харчі для малозабезпечених сімей, українських захисників. Різали простирадла на перев’язувальні матеріали, прали закривавлені, в’язали спеціальні рукавиці для автоматників… Про те, як починалося волонтерство, розповіла одна з засновників організації Лілія Гаркавенко.

Крім тактичних ношів, волонтери сумщини в’яжуть рукавиці для автоматників, ш’ють валянки, виготовляють інші необхідні для бійців речі. Фото: Лілії Гаркавенко.

«Ми намагалися робити все, що було актуальним у той чи інший момент, – каже жінка. – Коли стало холодно, організували пошиття валянок нашим хлопцям. Шити погодилися наші дівчата з місцевого швейного цеху після роботи. А три місяці тому я прочитала допис парамедика в інтернеті про те, що вони, а також хлопці на передовій дуже потребують ношів. Спочатку уявлення не мала, чи зможемо їх зробити. Проте після того, як побачила зображення, вирішила показати нашим швачкам. Роздивилися і вирішили спробувати пошити».

Для перших восьми тактичних ношів Лілія Володимирівна принесла з дому оббивну тканину. Ремені та защіпки придбали. Готові ноші поїхали у Соледар. Тактичні ноші складаються, їх можна чіпляти на рюкзак, сидіти на них, постелити на землю…

«З тих пір ми виготовили їх близько 70 штук, – продовжує жінка. – І попит є. Нині нам допомагають інші волонтери, небайдужі українці. Хто коштами, хто матеріалами… Ноші відправляються на Бахмут, Авдіївку, інші «гарячі» точки».

Понад 15 тисяч квадратних метрів сітки сплели полтавські берегині

Цю важливу справу освітяни з Полтави розпочали ще в 2014-ому році. А з початком повномасштабного вторгнення до них долучилися переселенці з Херсонщини та Харківщини, місцеві пенсіонери. До вже існуючих каркасів для плетіння додалися нові. Слідкують, щоб робота була виконана якісно.

«Маскувальні сітки плетемо на замовлення наших захисників. Матеріал для них приносять люди, закуповуємо. Тканину фарбуємо. Колір підбираємо під фон місцевості на фото, які надсилають бійці. Нині маємо попит на близько трьох тисяч квадратних метрів сіток», – розповіла Віра, учасниця волонтерського гурту «Полтавські берегині».

Полтавські волонтери плетуть маскувальні сітки у приміщенні музичної школи. Фото: надане волонтерами.

За словами жінки, сітки плетуть щодня у приміщенні Полтавської музичної школи. Хтось після роботи, хтось вдень… Всього у колективі 25 чоловік. На сьогодні вже співпрацюють з понад чотирма десятками військових бригад з різних напрямків фронту.

Крім сіток, берегині шиють спідню білизну для українських захисників, вже зв’язали понад 300 «кікімор». Їх виготовляють з мішковини, яку теж фарбують.

До бійців необхідне спорядження та речі потрапляють завдяки волонтерам, а також надсилають поштою. В усіх куточках України, а також і за її межами, волонтерський фронт не зупиняється ні на мить. І він діятиме доти, доки не настане наша Перемога. Доки останній український захисник не повернеться додому, відстоявши незалежність і свободу рідної країни.

Українське суспільство довело та продовжує показувати всьому світові свою спроможність до об’єднання, допомоги, милосердя та боротьби за волю.

Матеріал підготовлений за підтримки Асоціації «Незалежні регіональні видавці України» та WAN-IFRA в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією партнерів.