Пам'яті Сергія Кириленка: історія 23-річного загиблого прикордонника

Україна щодня втрачає своїх захисників, які ціною власного життя виборюють для народу свободу і незалежність. Наш обов'язок – пам'ятати їх та вшановувати їхній подвиг. Історія про кожного з полеглих воїнів особлива – мужні, відважні, сміливі чоловіки для когось були цілим світом, який тепер розбився.

Це історія про молодого Героя Сергія Кириленка, історія про самовідданість, героїзм і звитягу.

Сергій Кириленко народився у історичному Старокостянтинові в родині військового 9 жовтня 1999 року. З дитинства батько навчав сина дисципліні, розумінню військового обов'язку, любові до рідного краю і України. Тож вибір майбутньої сфери діяльності і професії був однозначним – військова справа.

Відповідальний юнак зі шкільної парти у 2014 році став ліцеїстом Кам'янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Сергій навчався на відмінно, а після завершення навчання вступив на факультет правоохоронної діяльності Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, яку з відзнакою закінчив у 2020 році.

Свій перший досвід військової служби молодий лейтенант отримав у Житомирському прикордонному загоні на посаді старшого інспектора прикордонної служби відділення дільничних інспекторів відділу прикордонної служби «Овруч». Але Сергій ніколи не зупинявся в бажанні професійного зростання та вдосконалення своїх юридичних компетенцій в царині охорони державного кордону України. Та й не з боязкого десятка: він був лідером в будь-якій справі, сміливим, принциповим, рішучим.

У липні 2021 року його прикордонний військовий шлях продовжився на посаді старшого офіцера групи адміністративно-юрисдикційної діяльності штабу 23-го загону Морської охорони Державної прикордонної служби України з дислокацією в Маріуполі Донецької області. А це на той час була зона Операції об'єднаних сил (ООС). На службі Сергій проявив себе компетентним, відповідальними фахівцем з хорошою військовою підготовкою. Був вимогливим насамперед до себе. У колективі його поважали побратими, прислухалися до його порад, з нього брали приклад.

Але водночас, незважаючи на складності військової служби і велику міру відповідальності, Сергій був дуже добрим, чуйним, надійним другом, готовим в будь-який момент прийти на допомогу та підставити своє плече в скрутну хвилину. Дуже любив своїх менших братиків Льоню та Михайла і сестричку Каріну, які його досі чекають. А ще піклувався про тварин. І вдома у нього залишився «маленький котячий зоопарк».

Професійні успіхи і ділові якості Сергія не залишилися непоміченими, і в листопаді 2021 року його перевели на вищу посаду з присвоєнням чергового військового звання «старший лейтенант».

Незважаючи на складну бойову обстановку, щохвилинний ризик для життя в умовах повномасштабного вторгнення російських окупаційних військ та їх ницих найманців 24 лютого 2022 року на територію України і повне оточення та блокаду рашистськими зграями Маріуполя, Сергій завжди випромінював впевненість, військову зібраність, виваженість у прийнятті рішень, стриманість і не за роками життєву мудрість. У ці критичні моменти, які були за межею добра і зла, всім, хто був в цей час біля нього, ставало світліше, тепліше і головне – ніколи не зникала надія і віра в умовах жорсткого озброєного протистояння у відсічі російській збройній агресії.

Сергій вмів знайти потрібні слова, підбадьорити, заспокоїти. Під час захисту Маріуполя в пекельних лютому-березні 2022 року особовий склад отримав наказ командування зайняти оборону однієї з ключових бойових позицій на підступах до міста для недопущення прориву ворожої піхоти і важкої техніки. 24 лютого на цю позицію йшли виключно добровольці, і серед перших зголосився Сергій. Він подав приклад вірності військовій присязі, справжньої жертовності, патріотизму і любові до Маріуполя – міста, яке стало для нього другою домівкою, в якому він зустрів своє справжнє кохання…

Сергій дбав про бійців, підтримував високий бойовий і моральний дух. Віддав свій автомобіль одному з матросів, щоб він міг підвозити гаряче харчування з польової кухні загону, сухпайки, сухарі, медикаменти, необхідні речі не лише для особового складу, але й для цивільних. До всього додався ще й повний інформаційний вакуум. Тож хлопці ділилися останнім (ліками, продуктами, водою, речами, пальним для генератора) і з місцевими мешканцями, і з покинутими тваринами. Сергій вважав це одним зі своїх обов'язків – допомагати всім, хто цього потребував, як би не було важко. 7 березня він врятував і вивіз в безпечне місце дві родини з дітьми з повністю зруйнованого рашистськими нелюдами будинку.

У військовому плані, саме завдячуючи Сергію бійці вручну не копали окопи. Він разом з побратимами розшукали машиніста з екскаватором, і таким чином були облаштовані бойові позиції за всіма правилам військової науки. Зрештою це врятувало не одне життя нашим захисникам. 13 пекельних діб кривавого лютого-березня Сергій з побратимами стримували загарбників на околиці багатостраждального міста Марії.

Сергій брав участь в обороні та охороні Маріупольського судноремонтного заводу та порту. А 21 березня 2022 року отримав наказ на вихід з блокадного міста. При виході з міста Сергій проявив мужність і людяність, допоміг евакуюватися ще двом родинам. Спочатку вивіз родину з двома маленькими дітьми до селища Мангуш, а потім ще одну родину з дворічною дитиною евакуював до Запоріжжя, ризикуючи бути викритим та потрапити у полон. Йому довелося проїхати 22 блокпости, маючи при собі лише водійське посвідчення.

Хлопець пройшов через допити у підвалах окупантів, та не викрив позиції наших військових. При цьому фіксував місця дислокації ворожих російських військ та передав ці стратегічно важливі дані СБУ, прибувши у Запоріжжя.

Не забував і про навчання. 11 червня 2022 року рішенням екзаменаційної комісії вищого навчального закладу «Міжрегіональна академія управління персоналом» Сергію присвоєно ступінь магістра з права. Згодом пройшов професійний відбір до органу охорони державного кордону «ДОЗОР» і 9 жовтня 2022 року, у день свого народження, приєднався до бійців спеціального призначення та продовжив військову службу в складі Зведеного прикордонного загону Державної прикордонної служби України. А з червня 2023 року – знову на передовій. Сергій просто не зміг інакше.

6 липня 2023 року група, в складі якої був Сергій, отримала бойове завдання на штурм ворожих позицій, їх взяття і утримання. Прикордонники прорвали лінію оборони російських військ, що дозволило продовжити контрнаступальні дії Силам оборони на цій ділянці фронту. Під час виконання бойового завдання Сергій отримав численні поранення, що не були сумісні з життям. Для його побратимів звістка про загибель Сергія стала сердечною раною, яка не загоїться ніколи. Назавжди в нашій пам'яті його подвиг і самопожертва.

Світлана КЕЛИП, посестра, прикордонниця з Черкащини,
член Національної Спілки Журналістів України