ye-logo.v1.2

«Доню, пробач, у нас не було шансів»: історія загиблого захисника з Хмельницького

Суспільство 192878
Андрій Ковбасюк був для донечки і мамою, і татом..
Андрій Ковбасюк був для донечки і мамою, і татом... Фото: з архіву родини

Тепер Андрій Ковбасюк оберігає рідних з неба...

«Алінко, підійди з Макарчиком до центру, - набрав батько. – Хочу тобі грошей дати». В спортивному костюмі, з наплічником, з теплою заспокійливою посмішкою повідомив, що вже за кілька хвилин відправляється автобус, який повезе на Яворівський полігон...

Він таки впросився на війну. Десятки разів націловував донечку в скроні, обіймав й підкидав десятимісячного онука. Новина паралізувала дівчину, лиш сльози не мали стримку.

«Не проводжай, не люблю твоїх сліз», - мовив і поспіхом пішов. А Аліна дивилася йому вслід, тремтіла від розпачу й безвиході і не могла усвідомити, як він міг їх залишити? «Заради того, щоб ми жили, він пішов», - скаже згодом.

Найбільше вони полюбляли проводити час разом

Постать найріднішого віддалялася, а пам'ять слайдами прокручувала усі миті життя. Такого щасливого! Так, вона не мала мами. Але вона мала чудового татуся, який зумів замітити обох. Знав усі доньчині таємниці, радив, піклувався. Ходив з нею за покупками. На вихідні вони годували лебедів у парку, йшли до церкви. Пригадалося чомусь, як тато завжди хотів взяти за руку, обійняти, пригорнути, а вона все якось викручувалася. Тож він називав її колючим їжачком. А коли у вільну хвилину вдома робив вправи з гирями, завжди вмикав пісню «Ти – казка в моєму житті» й казав, що присвячена вона його донечці, бо вона його єдиний сенс життя.

Як він переживав, як йшла до коханого жити. Щовихідних пакети з продуктами приносив на квартиру молодят. Як дбав про її харчування, коли була вагітна. Як тішився народженню онука: Алінка виглянула з вікна пологового, а там тато з величезним букетом троянд, і кульками у формі машин. Великим дружним сімейством приїхали тоді до чоловікової бабусі святкувати родини, а він не сідав за стіл, стояв на колінах біля ліжечка, де положили внука, і любувався ним. Всі машинки онукові скуповував, бо «справжній чоловік мусить мати власний автопарк». Як він мріяв навчити його грати в футбол…

Онук, як дві краплі води, схожий на дідуся

Андрій Ковбасюк народився у Хмельницькому. Строкову службу проходив у Львові. Після неї планував працювати в органах, однак з дружиною вирішили організовувати власну справу. Не склалося. Ні з бізнесом, ні зі спільним життям. Розлучилися, як син Сашко ще геть маленьким був.

«З тією, що мене народила, - так Аліна Рилько називає маму, - тато познайомився у Білорусі, куди з другом їздили за посудом під реалізацію. Олена працювала продавчинею. До Хмельницького з коханим приїхала скоро. Побралися. Спочатку Бог довго не давав їм діточок, то викидні траплялися, то братик мертвим народився… Я мало пам'ятаю мамину присутність у своєму житті, найбільше мною займалися бабуся і батько. А коли я була у класі четвертому, вона назавжди переїхала на свою батьківщину. Ми жили з татом удвох. Він завжди працював. Останнім часом на заводі «Карат». Прирікати на мачуху мене не хотів, тож повністю присвятив себе мені. Завжди підсобляла бабуся, до якої щоднини я бігала зі школи на обід».

«Аліно, війна, збирай речі, я вас з Макарчиком відвезу у безпечне місце», - лунало зі слухавки того фатального світанку 24-лютого. За кілька годин він з'явився на їхньому порозі з повними пакетами памперсів, продуктів. «Я досі ту гречку розпакувати не можу», - плаче осиротіла донька. Завжди російськомовний, категорично сказав доньці й зятеві, що пора переходити на українську. Заніс покупок своїм батькам й… пішов до військкомату. Не взяли. Пішов наступного дня.

«Місяць, поки тато був на Яворівському полігоні, - розповідає донька, - ми спілкувалися щодня по відеозв'язку. Він так любив дивитися, як росте Макар. Затим сказав мені, що їх переводять на інший полігон, а там проблеми зі зв'язком, тож дзвонитиме рідко, щоб не хвилювалися. У скупих телефонних дзвінках все жартував, казав, що все ще на навчанні, гарно їдять, в теплі, мають вільний час, щоб ходити на турніки. Якось Андрій дуже довго був не зв'язку, донька набрала побратима. Той сказав, що він у шпиталі з запаленням легенів, а батько у казармі, все норм. Лиш згодом той зізнався, що насправді був там із контузією, а батько – на передовій. Андрій попросив обманювати, аби молоко не пропало…

«Батько не дзвонив тижнів три, - плаче Аліна. – Навіть на Макарів день народження й Паску. Страшне відчуття закрадалося, однак я ж знала, що тато на навчаннях. Мене розшукала волонтерка Наталія Дзекар. Якби не вона, тата б похоронили там, у Попасній (де служив снайпером) як невідомого солдата. Бо не було контактів рідних». За кілька днів передали його речі. А в гаманці так багато світлин з доні, починаючи з маленької. І карточка зарплатна, обгорнута кодом, щоб не шукала…Важкі заспокійливі таки змусили відлучити від груді Макарчика. За два дні тато приснився, гарний такий, у формі, з друзями, сказав: «Донь, пробач. У нас не було шансів».

Все, що залишилося від тата, - шматочок обгорілого пікселю

Він снився й потім, коли страшно побивалася і не знала, як без нього жити, коли рвалася на передову, аби відімстити. Присів біля неї на лавочці, запитав, чому на каву ні з ким не ходить, нігтів собі не робить. А коли почув, що їй без нього нічого не мило, винувато опустив очі і поставив руки на її коліна.

А коли дівчина зізналася психологу, що простити собі не може, що не обняла його тоді, востаннє, міцно-міцно, а стояла, як стовп, приснилося, що вона у школі, хтось постукав по плечу, обертається – батько. Обняв так міцно-міцно, тримав так довго-довго. І пішов… Потім часто бачила уві сні, що вони з Макаром гуляють, а батько з даху спостерігає.

Тоді збагнула: це він дає зрозуміти, що він дивиться з неба. Тому Аліна хоче, щоб татусь лише радів з того, яким достойним громадянином ростиме його внук – його точна копія, як до слова, і донька. Дуже шкодує, що не пам'ятатиме малий його. Дивлячись на фото, внук, якому вже 2 рочки і чотири місяці, каже: «Дідусь Адій, мама паче». Такі поки асоціації. Але ж коли він підросте, гордитиметься своїм героєм. Втім ліпше б він з ним грався у футбол.

Адрій Ковбасюк не дожив до свого 55-річчя два місяці...

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую