ye-logo.v1.2

«Мав приїхати на хрестини» - історія загиблого на війні захисника зі Славути Дмитра Мисана

Суспільство 1962
Осколок міни обірвав молоде життя
Осколок міни обірвав молоде життя. Фото: з архіву родини

23-річний матрос загинув на Донеччині.

«Діми більше немає», - почула Ганна в телефонній слухавці й одразу вимкнула його. Почала набирати брата. Гудки йшли. Отже, живий. Одне за одним відправляла повідомлення.

«Це точно якась помилка, - заспокоювала себе. – Адже жоднісінького передчуття. Навіть покійна бабуся, яка завжди у снах попереджала про бодай найменші неприємності, не снилася». Набрала побратима. Той підтвердив найжахливішу у її житті звістку. Сказав чекати офіційного сповіщення. За три дні принесли похоронку.

Дмитрику рочок сповнився, як їх з восьмирічною сестричкою Ганнусею залишила мама. «Вона десь зникла, подалася з нашої Славути, що на Хмельниччині, як мовиться, у світи, - розповідає Ганна Новашок. – Батько жив недалечко, проте жодної участі у нашому вихованні не брав. Тож і мамою, і татом нам була наша бабуся Галя».

Зважаючи на такі сімейні обставини, хлопчина змалку навчився бути сильним й роботящим.

«У брата був сталевий характер, - не стримує пекучих сліз сестра. – І, попри це, він був неймовірним весельчаком, непідробним добряком. Завжди приходив на допомогу тим, хто потребував. Багато читав. Займався спортом. З дитинства мріяв стати військовим… Коли не стало бабусі, брат перебрався жити до нас із чоловіком. Він мені – як рідна дитина. Але оберігав мене завжди, як батько. Ніхто не смів мене образити».

Посмішка не сходила із Дмитрових вуст, каже сестра

Юнак закінчив Славутський професійний ліцеї. Після строкової служби пішов вчитися на морпіха. Якраз напередодні повномасштабного вторгнення, минулорічного року, Дмитро Мисан був прийнятий на військову службу за контрактом. Захищав країну в лавах 35-ї окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Остроградського.
Телефонував рідним при найменшій нагоді. Проте писав й записував звукові щоднини. Не хотів, щоб вони хвилювалися.

Цьогорічного квітня приїздив на побувку. Так зрадів, що сестричка носить під серцем хлопчика. Награвся-намилувався племінничками, 12-річною Катрусею й 9-річною Софійкою. Про війну не говорив. На фронт повернувся, пообіцявши приїхати на хрестини.

«Як він плакав у трубку від радощів, почувши, що я народила Назарчика, - тамує спогади, що вже стали болючими, сестра. – Запевнив, що неодмінно відпроситься на кілька днів, адже мріяв стати хрещеним батьком дитини».

Назарчику ще й місяця не було, як страшна звістка прилетіла в домівку. В молодої мами від стресу й сліз, що не вщухають, зникло молоко. Матрос Дмитро Мисан поліг 10 червня цього року поблизу населеного пункту Сторожове Волноваського району Донецької області.

«Того дня на складній ділянці фронту стояли різні підрозділи й лише Дмитро з товаришем допомагали рятувати поранених Коли їх уже відправили, клятий осколок міни обірвав його життя», — розповів на прощанні Василь Авраменко, бойовий побратим бійця. Він зазначив, що Дмитро був світлою, позитивною, безвідмовною і сміливою людиною. Чомусь небо таких забирає найперше…

Петиція про присвоєння Дмитру Мисану звання Героя України уже назбирала необхідну кількість голосів. «Для мене і моїх дітей брат завжди був Героєм», - констатує Ганна.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую