ye-logo.v1.2

За два місяці до загибелі батько наснився доньці у труні: історія загиблого кам'янчанина Вячеслава Попова

Суспільство 1796
Батько був для донечки цілим всесвітом
Батько був для донечки цілим всесвітом. Фото: з родинного архіву

«Я виживу і повернусь», – запевнив він у свій останній день.

Вона і досі йому пише. У месенджері, вайбері, ватсапі… Як писала щодня: коли був на війні й у роки, що була за кордоном. Розум осягає – татусь уже не відповість, а серце відмовляється повірити у це. У цілому всесвіті він був їй найріднішою людиною. Вірніше – її всесвітом, найнадійнішим прихистком, найпотужнішим оберегом, найсильнішим стимулом жити і досягати.

«Переживемо», – останнє, що почула від нього у телефонній слухавці. Це слово з'явилося на її тілі татуюванням, як і дві ягідки черешні: «Моя черешенька» – так кликав її батько.

…59-річний кам'янчанин Вячеслав Попов загинув 8 серпня 2023 року, виконуючи бойове завдання. Коли батьки розлучилися, 11-річна Настуся залишилася з батьком у рідному Кам'янці-Подільському, а ненька подалася за кордон.

Попри те що татусь був неймовірним добряком й завжди потурав донечці, у якій буквально розчинявся, він, син військового майора, власним прикладом навчив її дисциплінованості, мужності, хоробрості, стійкості. З 14-ти років дівчина чистила зброю й напрочуд влучно стріляла, наполегливо виборювала першість у всеукраїнських чемпіонатах з баскетболу.

Вячеслав понад усе любив своїх донечку і онучку

«Я жодного разу не чула, щоб тато лаявся, він завжди розсудливо-дипломатично підбирав слова, – не стримує сліз 29-річна Настя. – Ми жоднісінького разу не посварилися. Пам'ятаю, як одного разу його викликали до школи, бо я побилася з ровесниками. Я так боялася. «Не переймайся, посадять, то посадять», - підбадьорив жартом.

Він ніколи не нарікав на труднощі, ніколи не жалівся. Випромінював людяність і порядність. Сповідував справедливість і чесність. Він, без перебільшення, був найкращим у світі, справжнім».

Батько змалку навчав донечку бути сильною

Вячеслав Попов закінчив з червоним дипломом Йошкар-Олинський технікум авіаконструкцій. Після армійської служби працював на авторемонтному заводі. У 1989-му кращого працівника відкомандирували у Німеччину, у західну групу військ. Через чотири роки повернувся до рідного міста. Працював у державних установах. Більше двох останніх десятиліть трудився у комунальному підприємстві «Міськліфт-світло». «Слав, виручай», - завжди телефонували йому колеги й друзі, як тільки давала якийсь збій авто- чи мототехніка. Будь-яку поломку міг ліквідувати, так розумівся у цій царині. На сьомому небі від щастя був, коли донечка подарувала йому онучку. Як він бавив її! Як любив! На нього єдиного Аня казала «дідусь», бо решту рідних кличе на ім'я.

Вячеслав Валерійович став до лав тероборони ЗСУ у перший день повномасштабного вторгнення. Згодом сержант і командир стрілецького відділення був прикомандирований до 14-ої механізованої бригади.

Анастасія з сім'єю тоді мешкала у Польщі. Донька одразу приїхала, відшукала-придбала усю амуніцію, одяг і спорядження й занесла батькові у частину. Татова донечка стала активно волонтерити: організувала з друзями із Польщі десятки тонн найнеобхіднішого на фронт. Вона й зараз це робить, але збір її вже, на жаль, іменується «На помсту за тата».

Командир стрілецького відділення по-батьківськи дбав про своїх підлеглих

У березні боєць мав десятиденну відпустку. Донька з дев'ятирічною онукою приїхали до Кам'янця. «Хоч маємо власне житло, жили у тата, - пригадує Настя. – То були найщасливіші дні нашого життя. Ми не розлучалися й на секунду. Дякували Всевишньому, що п'ять разів буквально витягував батька з тенет смерті на його фронтових дорогах, і насолоджувалися кожною спільною секундою».

Коли на війні у командира траплялася вільна хвилинка, він по відеозв'язку вчив найрідніших азів домедичної допомоги, правил накладання турнікету, евакуації. Анастасія мала контакти всіх його підлеглих, проте Слава (так казали на нього бійці) заборонив їм розповідати Насті жахливі реалії війни. «Тату, мені наснилося, що ти у труні, а я дуже плачу над нею», - зізналася в одній із телефонних розмов. «Дурне спить, дурне сниться», - пожартував по-батьківськи.

1 серпня Вячеслав Попов з групою потрапили під мінометний та артилерійський обстріл. Знепритомнів (контузія та сколкові поранення). Отямившись, почав надавати першу медичну допомогу побратиму. Це саме завдяки злагодженим і професійним діям командира боєць залишився живим і з ногою. Евакуація під пекельним безперервним шквалом обстрілів тривала понад шість годин. «Я завжди докладатиму максимум зусиль, аби ці діти залишилися живі», - сказав якось Насті про своїх підлеглих. «Але нам потрібен ти, тому бережи себе», - наполягала, хоча знала - між своїм і життям підлеглих він обере друге.

Він погано в той день почувався, лише тиждень ж бо минув після поранення. Проте йшов на позиції. А Настя все телефонувала йому раз за разом по відеозв'язку з Польщі. Дивилася, як збирає наплічник, нащось запам'ятовувала, що він туди кладе. «Що ти телефонуєш мені так часто? – запитав і запевнив: - Я повернуся. Я виживу. Переживем». Вже потім донька дізналася, що батько того дня, ніби прощаючись, зателефонував усім друзям і колегам, хоча ніколи не любив телефонних розмов.

Вона ще й досі до нього пише

Повідомлення «Прийміть співчуття» і фото батькового жетону прийшли у вайбер близько першої ночі. О шостій ранку з донькою вже їхали до України. Коханий, з яким п'ять років прожила в цивільному шлюбі (з батьком Анни Настя розлучена, він нині теж боронить нашу країну), з ними не поїхав. «Він зробив свій вибір, - констатує жінка. – Так в один день я втратила батька і чоловіка».

Ані психологи порадили нічого не казати аж до приїзду. А дівчинка дорогою відкрила інстаграм. Знепритомніла. Викликали «швидку». Всі пасажири в автобусі з розумінням поставилися до ситуації.

Настя і Анна вчаться жити по-новому. Біль рубцюється в серцях незагойними шрамами, виснажує і спопеляє. Пам'ять про найріднішого змушує бути гідними донькою й онучкою. Щоднини ходять до портрета найріднішого або на його могилу. До Польщі, кажуть, більше не поїдуть. Допомагають татовим бійцям.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую