«Голос» Хмельницького

Люди, до яких прислухаються… Ті, від чиїх слів чоловіки і жінки, підлітки і пенсіонери зриваються з місця і, похапцем хапаючи валізи, клунки і дітей, біжать в одному напрямку – до виходу на перон. Люди, сказане якими пам'ять, хоча й ненадовго, але чітко карбує слово за словом: номер колії, звідки відлік вагонів, коли відправляється… Кажуть, вокзал бачив більше щирих обіймів і поцілунків, ніж ВРАЦС.
Звісно, навіть, теоретично неможливо, щоб одна-єдина жінка без перерв, вихідних і відпусток цілодобово висиджувала перед мікрофоном, оголошуючи прибуття і відправлення потягів. За словами виконуючого обов’язки завідувача кас Ніни Купратої, чотири диктори, а точніше – дикторки (адже чоловіки на цю посаду, хоча й допускаються, але про таких чомусь ще ніхто не чув!) працюють за схемою: день-ніч-два вихідних. «Кожен диктор нашого вокзалу спершу проходить «курс молодого бійця» у довідковому бюро, – розповідає Ніна Володимирівна. – Відповідає на численні запитання пасажирів, вивчає розклад руху потягів, напрямки, і те, як голову потяга відрізнити від його хвоста (сміється – прим. авт.)…».
На момент нашого візиту важливу вокзальну інформацію для пасажирів і зустрічаючих оголошувала диктор Олена Щерба. У невеличкій кімнатці з розкішним видом на залізничні колії, добре поставленим голосом, жінка чітко коментувала, куди кому дорога. Як розповідає пані Олена, у дикторській вона вже близько п’яти років. Стільки ж часу працює тут і її подруга – Тетяна Дунець. Дівчата разом розпочинали торгувати у вокзальних приміщеннях, потім – працювали у касах. Опісля вокзальна стежка привела їх у дикторську. Де саме на вокзалі Олена познайомилася зі своєю другою «половинкою». «Чоловік спокійно ставиться до моєї роботи у вихідні або у нічну зміну, – запевняє жінка. – Адже й сам працює за таким режимом – чоловік у мене міліціонер».
Олена Щерба і Тетяна Дунець – наймолодші «голоси» хмельницького вокзалу. А ще тут працюють Наталя Разуваєва і Надія Гайдайчук. Остання з цих жінок уже на пенсії, але вдома сидіти не поспішає. «Ще трохи попрацюю, – каже Надія Іванівна, – а тоді вже й онук бавитиму».
«Аби добре звучати в ефірі, – розповідає пані Олена, – слід берегти голос від холоду і застуди. Не налягати на морозиво і холодні напої. І, звісно ж, не палити». А ось, чутки про те, що диктор щоранку повинен випивати натщесерце гоголь-моголь, або робити спеціальні вправи з лісовими горішками, на кшталт тих, що ними займалася героїня Ірини Муравйової у фільмі «Карнавал», дикторка відкидає. Мовляв, вони і без них справляються. На запитання, чого їй не вистачає для «повного щастя», жінка, роздумуючи, відповідає не одразу. «Улюблена робота, хороший колектив, сім’я, – перераховує дикторка, – начебто усе маю. Напевно, хотілося б кращої апаратури. А то наш гучномовець дуже часто барахлить. І голос трохи змінює. Мені всі кажуть, що на роботі я говорю по-одному, а поза її межами – зовсім по-іншому».