ye-logo.v1.2

Найважчий період життя допомогла подолати дитяча мрія: історія військової за покликанням

Суспільство 589
Жінка точно знає, що мрії здійснюються
Жінка точно знає, що мрії здійснюються. Фото: з архіву редакції

Жінка вже понад сім років присвятила військовій справі.

Ще мешкаючи у рідній Полтаві, Тетяна з подружками не раз задивлялася на курсантів-зв'язківців та артилеристів, адже в місті було два військові училища. Дівчині дуже подобалась військова форма, вона мріяла про службу, проте тоді дівчат до училища не приймали.

«Моя старша сестра пішла здобувати педагогічну освіту, тож і я вирішила, що маю наслідувати її, – почала свою історію моя співрозмовниця. – Вчителькою початкових класів я пропрацювала лише два роки. Щось мені підказувало, що це не моє. На той час я вже вийшла заміж, переїхала жити до чоловіка – в Лебедин, на Сумщину. Тож коли випала нагода влаштуватися в управління соцзахисту, з радістю погодилася змінити вид діяльності».

2015 року у житті Тетяни та її родини сталася трагедія – раптово помер її чоловік. Без батька залишилося двоє синів.

«Старший вже працював, а молодший навчався в інституті. Обидва жили у Харкові. Звичайно, вони підтримували і мене, і бабусю, проте у них було своє життя, свої плани. І якоїсь миті я зрозуміла, що мені потрібно щось радикально змінити. Різне спадало на думку, але раптово у пам'яті сплила далека дитяча мрія: як подобалася військова форма, насичені будні захисників… Тож порадившись з синами та мамою, підписала контракт та у жовтні 2016 року вже прийняла присягу», – розповідає Тетяна.

Спочатку жінка думала, що служба – то ненадовго. От відійде трохи від свого горя, переживе особисту трагедію і повернеться до мирного цивільного життя. Проте і донині не знімає свій зелений піксель. Кілька місяців Тетяна проходила навчання з радіоелектронної розвідки та військовий вишкіл у Житомирі. Каже, нова справа подобалася, важко було хіба що фізично. Бо на той час їй вже виповнилося 47 років. А потім три роки служила за фахом на Одещині.

«Серйозно захворіла мама, тож мусила перевестися поближче до дому, щоб доглядати її, – продовжує жінка. – Служила у Сумах, у військкоматі. Також у відділенні зв'язку. 24 лютого 2022 року я зустріла вдома, біля мами. Мені зателефонував колега і сказав, що в мене є 15 хвилин для збору речей. Кинула в сумку зубну щітку, рушник, шкарпетки та інше, що під руку потрапило, та й поїхала в свою частину. До війська рвався і старший син, проте вмовила його та невістку залишитися біля мами та доглядати її, поки мене не буде. Ми ж думали, що то ненадовго».

Вперше побачити свою родину Тетяна змогла аж у другій половині квітня 2022 року. З першого дня повномасштабного вторгнення допомагала з оформленням величезної кількості чоловіків, котрі з ранку до ночі вишиковувалися у черги під військкоматом. Всі бажали стати на захист рідної країни. За словами жінки, приходили записуватися й дівчата.

«На той час брали всіх. Кожному знаходилася робота, адже на нас насувався лютий і безжальний ворог. І, дякуючи нашим людям, ми вистояли, вигнали окупантів із Сумщини. У ті критичні дні українці дуже багато зробили для зупинки рашистів та подальшого протистояння агресору», – запевняєТетяна.

Вперше на собі жахи війни жінці випало реально відчути у березні, коли до них «прилетіло». Загарбники тоді поцілили в артучилище. Було багато поранених, кров, дим… За словами Захисниці, найстрашніше було навіть не за себе – а за побратимів, товаришів.

Чи скоро закінчиться ця жорстока війна, поцікавилися в неї. Бо військова знає більше, ніж ми, цивільні. «Треба в це вірити і сподіватися. Мрії здійснюються – я це точно знаю», – переконана Тетяна.

А після нашої Перемоги вона продовжуватиме виконувати свій військовий обов'язок. Але лише якщо всі в родині будуть здорові та критично не потребуватимуть її поруч. Старший син таки став військовим. Свій контракт він підписав ще торік. Мати вже не відмовляла, навпаки – підтримала його вибір, як колись і він з розумінням поставився до її рішення. А молодший мешкає зі своєю родиною на Полтавщині. «Вистачить вже у нашій сім'ї військових», – каже Тетяна. І додає, що добре зрозуміла, що немає нічого важливішого за родину. Заради неї готова пожертвувати навіть кар'єрою…

Читайте також: «Це - чи то сон, чи то фільм, а ми – погані актори в ньому»: історія родини з Олешок

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую