Щоб учні в граніті до шкіл не вертались: як волонтерить Стріховецька гімназія

Дружна родина Стріховецької гімназії, що в Солобковецькій територіальній громаді на Поділлі, не втомлюється підтримувати наших захисників, адже переконані: наближення Перемоги – справа кожнісінького свідомого українця.

І хоч директор освітнього закладу Микола Гаврилюк скромно запевняє, що нічого особливого вони не роблять, що їхня допомога – всього лиш крапля у морі. Але, погодьмося, лише сукупністю маленьких краплиночок сповнюються навіть океани. До того ж, їхня крапля - внесок у Перемогу – таки вагома.

З перших днів повномасштабного вторгнення Микола Іванович власною автівкою відвозив гарячі обіди бійцям, які поз'їздилися з усіх-усюд до військових частин, що розташовувалися в одній із сусідніх громад. Перше, друге й третє протягом двох тижнів щоднини готували вправні кухарка гімназії Валентина Гаврилюк, її помічниця Людмила Євстафієва, а також медична працівниця Олеся Коростіль. Продукти брали зі шкільних залишків, адже учні перейшли на дистанційну форму навчання, зносили небайдужі селяни. Допомагали місцеві підприємці. У стріховецькому магазині організували збір коштів, адже солдати потребували теплого одягу, ліків й іншої провізії. 

Аби бійці підтримку відчували

Одразу взялися плести сітки: з основою підсобила сільська рада. «А одягу на відрізки місцеві позносили стільки, що можна було секонд-хенд відкривати», - жартує директор гімназії. Передані на фронт сітки, виготовлені у Стріховецькому освітньому закладі, уже давно вимірюються сотнями. Навчилися уже ці невтомні «павучки», аби їхні роботи й сезону відповідали, й неважкі були, й плетіння нормальне мали й не промокали. Лише за останній місяць півтора десятка сіток, стандартниим розміром 4 на 5 метрів, поїхало від цієї шкільної родини на позиції. Колектив направду невеличкий, 65 учнів, 14 педагогів й технічний персонал. Тож плетуть нині сітки й виготовляють окопні свічки не лише на уроках трудового навчання, а й на перервах та в позаурочний час.

Наступним кроком стала консервація. Готували гречані тушонки з м'ясом. Крупою забезпечували місцеві підприємці, м'ясо купували. У школі кухарка, її помічниця й техпрацівники - Оксана Антонюк, Наталя Фурда, Нюся Бодай, Григорій Мартинюк - все готували й розкладали по банках. А вже їх, закатані, розбирали по домівках ті, у кого є автоклав. В тому числі й директор школи. За раз закривали понад сотню тушонок. «Добрих з 15 закладок зробили, - констатує Микола Іванович. – Статистики, звісно, не ведемо. Кому вона потрібна?».

У шкільній їдальні пекли домашнє печиво на ЗСУ. Зносили смаколики, закатки, овочі й фрукти небайдужі сельчани. Забирали усю провізію волонтери. Не раз проводили шкільні ярмарки, виручені на яких кошти перекидали на рахунки чи то волонтерів, яких знають, чи своїм землякам, які захищають Україну.

Працівники гімназії не цураються жодної роботи, що наближає Перемогу

При школі діє гурток "Юний пасічник". Тож не раз відправляли мед Захисникам. А також юні пасічники реалізовували мед на місцевому базарі і виручені кошти перераховували військовим землякам.

Окопні свічкі скоро поїдуть на передову

Нещодавно знову придбали 100 кілограмів парафіну (50 – за вчительський кошт, решта – вкотре допомогли місцеві підприємці й небайдужі мешканці громади). 200 уже зроблених з нього окопних свічок відвіз днями директор до Кам'янця- Подільського. Звідти організація «Перлина Поділля доставить на передову. Стільки ж виготовлять найближчим часом. Про відпочинок поки й не мріють. Все буде після Перемоги!

Захисники замовляють надійнні маскувальні сітки, сплетені старанними руками

Не оминула, на жаль, цю школу й трагедія. Цьогорічного 20 січня на фасаді закладу відкрили меморіальну дошку випускнику. Саме цього дня Роману Бузінському мало б виповнитися 29, проте… З 18 квітня 2022 року юнак вважався безвісти зниклим в місті Рубіжне Луганської області. Довгих 17 місяців вірили в диво рідні й усі, хто його знав. 26 вересня 2023 Герой знайшов вічний спочинок у рідному селі.

Аби цих дошок було якомога менше, аби поверталися до рідних живими наші Захисники й Захисниці, й надалі волонтеритиме, плестиме сітки, виготовлятиме окопні свічки й пектиме печиво оця хоч маленька, втім дружна й невтомна родина. «Звісно, що ми продовжуватимемо допомагати нашому війську аж до Перемоги, - констатує Микола Гаврилюк, син якого, до слова, теж служить в ЗСУ. – Все неодмінно буде Україна!».