Мріяв про гори і Дністровські каньйони: Андрій Кудла повернувся додому «на щиті» через півтора року після загибелі

Чорноострівська громада нещодавно проводжала в останню дорогу свого Героя з Грузевиці - Андрія Кудлу, який навіки повернувся додому «на щиті»... 

Народився Андрій Кудла 23 жовтня 1990 року. Дитинство та шкільні роки промайнули в рідному селі Грузевиця. Односельчани згадують про нього, як про доброго, спокійного, трохи сором'язливого та дуже порядного хлопця. Він любив природу, захоплювався риболовлею.

Після школи Андрій вступив до Кам'янець-Подільського будівельного коледжу, де здобув робітничий фах за спеціальністю «Проєктування будівельних споруд».

Андрій пішов до військкомату у перші ж дні великої війни. Фото: з сімейного архіву.

У 19 років хлопець втратив маму, яку забрала страшна хворобою. Відколи йому виповнилося 14 років, вона виховувала сина сама. Але син підтримував з батьком зв'язок. Ця втрата була для Андріяо дуже болючою та важкою. Опорою і підтримкою для Андрія стали бабуся Марія, рідна мамина сестра Людмила Володимирівна та її дочка Олена. Тітка навіть переїхала жити в Грузевицю, ближче до своїх рідних. А через п'ять років після смерті мами не стало й бабусі…

«Андрій був дуже доброю і щирою дитиною, – згадує Людмила Володимирівна. – Ніколи й ніхто поганого слова від нього не почув. Він завжди приходив на допомогу іншим».

Згодом хлопець продовжив навчання у Вінницькому національному технічному університеті на факультеті будівництва, цивільної та екологічної інженерії. Але трудовий шлях розпочав після служби в армії.

"Андрій завжди говорив, що буде захищати Україну до останнього", – сестра Олена. Фото: з сімейного архіву.

«Армійській справі навчався у Києві. Але навіть року не прослужив, бо комісували за станом здоров'я, – каже двоюрідна сестра Олена. – Прийшов додому, влаштувався на роботу. Був проектувальником на великому підприємстві».

Рідні згадують, що в перші ж дні повномасштабного російського вторгнення на нашу землю, Андрій добровільно вирушив до військкомату, але не взяли. Хлопець не здавався, ходив туди знову і знову.

«Андрій дуже переживав, що його не призивають, – розповіла тітка. – Він постійно був на зв'язку з хлопцями, з якими проходив строкову службу. Їм вже давно вручили повістки, а йому все не давали…»

«Андрій не здавався, – каже Олена. – І 5 квітня 2022 року таки потрапив у списки. Службу проходив у 36-ому окремому стрілецькому батальйоні. А з 5 травня разом з побратимами поїхав на Сумщину. Там був три місяці. 9 серпня його підрозділ прибув для виконання завдань на Донеччину, в район Пісків. Хлопці нам розповідали, що він найкраще з усіх стріляв, був дуже товариським, дисциплінованим. Фактично щодня, коли мав можливість, Андрій нам дзвонив або писав. Давав про себе знати. Казав, що буде бити орків до останнього дня».

Андрій Кудла завжди радів, коли Олена разом зі своїми учнями надсилала бійцям малюнки. Фото: з сімейного архіву.

З 10 серпня Андрій перестав виходити на зв'язок... Рідні почали телефонувати скрізь, шукати хоч якусь інформацію… Єдине, що з'ясували – в полоні не числиться, серед загиблих – нема. Сказали – пропав безвісти. А 23 серпня родичка в соцмережах натрапила на допис одного з побратимів брата, де побачила фото Андрія і слова співчуття. Написала йому, запитала що сталося. «Вибачте, не вберегли…» – прочитала відповідь.

Андрій загинув під Пісками 18 серпня. Слова побратимів не давали рідним жодної надії, що він вцілів. Адже бачили, як його разом з чотирма бійцями засипало в окопі під час артилерійського обстрілу. 21 квітня 2023 року тіло бійця повернули під час чергового обміну. Воно зберігалося в Бориспільському морзі.

«Його батько, Олег Миколайович, за процедурою, ще раніше здав тест ДНК, – каже Людмила Володимирівна. – Лише 6 березня цього року виявили співпадіння, і нам повернули тіло».

Тіло бійця повернулося додому майже через рік. Фото: з фейсбук-сторінки Чорноострівської громади.

Старшого солдата Кудлу Андрія Олеговича поховали 19 березня в рідному селі Грузевиця. Він назавжди повернувся додому "на щиті". На жаль, він так і не здійснив свої давні мрії про похід у гори з товаришами, про риболовлю у Дністровському каньйоні…

Вічна слава Герою...

Щирі співчуття рідним і близьким...

Читайте також: «Я питаю у сина поради. Тільки він зі світлин мовчить»: історія Героя Олександа Башука з Городка