ye-logo.v1.2

Майже рік - в окупації: історія науковиці Наталі Корінець з Асканії-Нова

Суспільство 677
Улюбленцем Наталі в заповіднику був африканський буйвол "Матрос"
Улюбленцем Наталі в заповіднику був африканський буйвол "Матрос". Фото: надане співрозмовницею

Науковій співробітниці заповідника довелося пройти через допит і обшук, її також схиляли до співпраці з окупантами.

Дитинство і юність Наталії промайнули на Херсонщині – в Чаплинці. Мати працювала ветеринарним лікарем, а тато – агрономом. За кілометрів тридцять від рідного селища розташовувався біосферний заповідник Асканія-Нова. Ще будучи школяркою, Наталя не раз відвідувала його, знайомлячись з унікальними і рідкісними видами флори та фауни.

Все це захоплювало і надихало дівчинку. Тож і з вибором майбутньої професії Наталя довго не вагалася – вступила на біологічний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка. В 1997 році отримала диплом за спеціальністю біолог, фізіолог людини і тварин, викладач біології і хімії. Пізніше ще й захистила дисертацію в Інституті тваринництва у Харкові. Стала фахівцем з сільського господарства і працювала в Інституті тваринництва степових районів «Асканія-Нова».

Наталя дуже сумує за своїми підопічними і мріє повернутися до них після нашої Перемоги. Фото: надане співрозмовницею.

«Перший досвід роботи в заповіднику отримала, працюючи екскурсоводом, – пригадує Наталя. – Тоді в Асканії-Нова організовували навчальні курси для всіх охочих, починаючи з 14 років, хто хотів розповідати туристам про рослини і тварин, які там були. Мені дуже сподобалося. Тому пізніше влаштувалася на посаду старшого наукового співробітника. А через три роки стала вченим секретарем біосферного заповідника. Паралельно залишалася куратором групи парнокопитних».

В обов'язки Наталі Омелянівни входило також ведення наукової документації, написання звітів, листування з науковими організаціями, проведення екскурсій тощо.

Тварини дуже лякалися, коли над ними низько літали ворожі гелікоптери. Фото: надані співрозмовницею.

«24 лютого я прокинулася від звуків вибухів, – каже жінка. – Від моєї оселі в Асканії до Перекопу по прямій менше 50 кілометрів… Час від часу з вікна було видно спалахи. Через кілька годин на трасі поблизу нашого селища вже їхала ворожа техніка. А в Асканію-Нова перші окупанти зайшли 5 березня. За списками, які їм передали зрадники, вони їздили по оселях атовців, мисливців, українських військових. Шукали зброю, декого забирали на допит».

За словами Наталі, ні заповідник, ні жителів селища окупанти не чіпали до осені 2022 року. Жінка намагалася зайвий раз не потрапляти їм на очі. Лише двічі виїжджала з селища – щоб придбати телефон і «роздобути» гроші. Банкомати тоді не працювали, а готівку можна було купити, віддавши на 10 відсотків більше гривнями…

Понад рік заповідник діяв за українським законодавством. Продовжували виплачувати зарплату, лише скоротили виплати на утримання тварин і догляд за рослинами. На допомогу прийшла громадська природоохоронна організація «Українська природоохоронна група» з Києва, яка розпочала збір коштів. Відгукнулися не лише благодійники з України, але й з-за кордону. Тож у короткий час вдалося назбирати кілька мільйонів гривень.

«За ці гроші закупили корми, деяку техніку, будівельні матеріали на випадок руйнувань, побудували теплицю, – розповідає Наталя Корінець. – Навіть вперше за кілька десятиліть почистили ставок у дендропарку… Словом, намагалися підтримувати, навіть розвивати заповідник. На жаль, деякі тварини, які звикли жити у дикій природі, не пережили гучних звуків ворожих гелікоптерів, що пролітали над нашим степом на дуже низькій висоті. А згідно з законодавством України, над цією територією раніше не дозволялося літати нижче двох тисяч метрів. До прикладу, кинувшись від переляку на огорожу, зламала шию антилопа нільгау, яку нам привезли з Київського зоопарку в 2021 році. Крім того, ми вважаємо, що через стреси були викидні у деяких куланів, коней Пржевальського…»

На початку жовтня того ж року в Асканії-Нова почали масово селитися рашисти: займали покинуті будинки і квартири, бувало, й підселялися до людей.

«Вони почали «шастати» в дендропарку, поставили там свою техніку і врешті заборонили нам туди наближатися, – продовжує Наталя. – Зі зброєю заходили і в зоопарк. Я просила не підходити близько, бо тварини бояться. Згодом рашисти влаштували перевірки в адмінкорпусі. Шукали зброю, бандерівців… 3 лютого 2023 року зайшли в лабораторію, забрали у всіх телефони. Сказали, що на перевірку. Мене ж звинуватили у поширенні української пропаганди і сказали, що проведуть в моїй квартирі обшук. Посадили в БТР серед орків із закритими обличчями і поїхали. Вся процедура швидше нагадувала грабунок: забрали новенький ноутбук, де я зберігала всю наукову інформацію (на жаль, багато її назавжди втрачено), старий телефон, флешки, бінокль, планшет… Звичайно, казали, що на перевірку, проте я одразу зрозуміла, що бачу свої речі востаннє».

Наталю особливо не стерегли – вона навмисне кульгала на одну ногу, мовляв, тікати не збирається. Проте після 3 лютого таки вирішила, що час настав.

«На роботі мені влаштували допит. Запитували, я за росію чи Україну? Нейтральна відповідь їх не влаштувала. Тож відверто сказала: за Україну. «Чому?» – поцікавилися. Сказала, що це – моя батьківщина. Згодом намагалися схилити мене до співпраці, бо наукових співробітників було не так вже й багато. Казали, що російським вченим дуже добре платять. Я відповіла, що не буду працювати в заповіднику, коли він буде російським. Тож підписала протокол, де зазначили: «Поддерживает украинскую символику, работать в заповеднике не будет…»

Через чотири дні Наталя зібрала речі, найняла машину і вирушила в бік Криму. Звідти керченським мостом - до околиць москви. Вже на кордоні з Латвією жінка полегшено зітхнула.

«Зустріли волонтери, нагодували, – пригадує Наталя. – Зателефонувала рідним, всі зітхнули з полегшенням. Через Варшаву їхала до України. Загалом подорож тривала майже чотири доби. Спочатку поїхала до мами в Летичів, затим до брата, в Хмельницький».

Нині Наталя продовжує вести документацію заповідника «Асканія-Нова», займатися науковою роботою, читати лекції та розповідати світові про унікальний біосферний заповідник, про «руській мір», який принесли на нашу землю рашисти. Слухачами науковиці є учні та студенти, небайдужі українці та мешканці різних країн. Крім того, Наталя налагодила зв'язок з німецьким Університетом сталого розвитку Еберсвальде, що спеціалізується на охороні природи. Бере участь у семінарах, обмінюється досвідом та розповідає правду про війну в Україні.

Також Наталя почала працювати як волонтер у громадській організації «Захист – об'єднання волонтерів». Вже більше року плете маскувальні сітки і «кікімори» для наших Захисників, донатить на армію.

«Я дуже сумую за нашим заповідником, за його мешканцями, за унікальною природою, – каже Наталя. – І дуже переймаюся його долею. Адже 15 років життя присвятила улюбленій справі. Вже відомо, що рашисти вивезли із заповідника сім копитних тварин, а ще одна загинула при цьому. Це відбулося в кінці 2023 року. У росію забрали двох коней Пржевальського, двох зебр, двох бізонів і одного оленя Давида».

Наталя мріє, що колись повернеться до своїх підопічних. Бо після нашої Перемоги лікувати рани від війни потрібно буде не лише людям.

Читайте також: Як пенсіонери-волонтери щодня забезпечують міцний тил нашим захисникам
 

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую