Екс-губернатор Хмельниччини працював поштарем, а депутат міської ради мив машини

Відомостями про те, що баяніст Олександр Дудар навчав дітлахів гри на баяні, Наталя Валевська – розважала публіку у ресторанах, а художниця Надія Борецька у студентські роки підробляла, малюючи портрети туристів, на вулицях Львова – мало кого здивуєш. На шляху до малохмарних кар’єрних висот, ніби все закономірно і передбачливо. Радіоведуча Галина Аріон – вчителька молодших класів, міський голова Сергій Мельник – бухгалтер, керуюча справами міськвиконкому Людмила Черевченко – юрист… Про таке багато хмельничан вже теж чули. Без особливих труднощів всі уявляють і краєзнавця Ігоря Байдака з фотоапаратом у руках. А як вам пан Байдак у міліцейській формі? Чи керівник театру одного актора Володимир Смотритель у шортах і спортивних бутсах, який в юності не уявляв свого життя без іще десяти чоловіків, м’яча та футбольного поля?!
Заступник Хмельницького мера Анатолій Лаврентій зі школи мріяв бути директором заводу «Катіон». У той час, як працювати на ньому доводилося робітником… Хоча це лише доти, доки пан Лаврентій не організував своє власне підприємство!
А ось перший запис у трудовій книжці начальника головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області Ольги Заярнюк свідчить: «Учениця швеї Чорноострівської трикотажної фабрики». Третій же запис Ольги Сергіївни: «Керівник гуртків Хмельницького районного будинку піонерів»...
Як розповідає заступник головного лікаря Хмельницької обласної лікарні Лариса Притуляк, не вступивши з першого разу у Київський медичний інститут, вона сапала в колгоспі буряки. «Це мій перший університет, – резюмує акушер-гінеколог. – Ще й свою подружку загітувала. Плакала, бувало на полі, бо здавалося, що вмру, не витримаю цієї важкої праці…».
Перший заступник міського голови Олександр Вінніков, так як і директор Хмельницької філії Приватбанку Юрій Браніцький, в минулому були звичайними інженерами-механіками. Натомість, заступник міського голови Григорій Давиденко – полковник медичної служби в запасі, лікар-терапевт вищої категорії.
Екс-мер Хмельницького Іван Бухал колись давно працював помічником машиніста, екс-губернатор Іван Гавчук – поштарем супроводу пошти, а головний міліціонер області Василь Птащук – слюсарем-збиральником.
Політик Лев Бірюк кілька десятиліть тому, окрім роботи на цегельному заводі, ходив у відкрите море на судах, відповідаючи за безперебійне постачання електрики.
Директор спортивно-оздоровчого комплексу «СВ» Віктор Вікарчук, перед тим як стати приватним підприємцем півроку, був експедитором Красилівського птахорадгоспу. А директор металургійного підприємства ТОВ «Тін Імпекс» Аліна Скоморохова майже чотири роки пропрацювала в пульманологічному відділенні Хмельницької міської лікарні, а згодом ще й – перекладачем.
Телеведуча Наталя Паляниця продавала речі у «Дитячому світі». За її словами, не могла сперечатися із мамою і за її рекомендацією вступила в торго¬вельне училище, а потім – у Хмельниць¬кий інститут побутового обслугову¬ван¬ня. Але за «втраченими» роками зірка хмельницького телебачення не шкодує: «Це тільки на перший погляд здається, що прода¬вець просто має дати вам якийсь то¬вар. Насправді, це була велика школа спілкування з людьми».
Начальник управління праці та соціального захисту населення та охорони здоров’я Словян Воронецький з сьомого класу був помічником тракториста у тракторній бригаді. «Потім складав солому у скирту, – пригадує, – це була самостійна робота на тракторі».
Голова Хмельницької обласної організації ВО «Свобода» Ігор Сабій, будучи студентом, лікував тварин. Хоча, як сам розповідає, вже на другому курсі інституту зрозумів, що професія ветеринара для нього чужа. «На той час, фактично, були знищені колгоспи, – каже пан Сабій, – не було кого лікувати». Його однопартієць Віталій Діденко трудився у відділі головного механіка таксопарку на посаді «старший, куди відправлять». Пізніше – на мийці.
Власник Дому модної білизни «Ажур» Віталій Новіцький одразу після армії грав на весіллях на тромбоні та клавішних інструментах. Шкодує лише, що співати так і не навчився. Хоча, зізнається, досі мріє це зробити. «У п’ятдесят, – жартує пан Новіцький, – маю замінити Поплавського на сцені».