Квартира від Президента

Де ж новосели?
У будинку на вулиці Молодіжна, 23 ніхто не знає Оксани Сидоренко, хоч це їхня сусідка. Щоправда, «новенька». Але ніхто справді не бачив у дворі цієї жінки з двома дітьми-інвалідами. «Та ж Оксані тут дали квартиру, яку вона так просила! – дивуємося. – А ми ось на новосілля прийшли».
Квартира 123 – резервне житло, яким розпоряджається міськвиконком. Двері замкнені. Уточнивши у відділі розподілу житла адресу, почула наступне: у квартирі ще мають зробити ремонт, тому Оксана Сидоренко, можливо, досі мешкає за старою адресою.
«Ванна – розкіш»
Для себе Оксана ніколи нічого не просить. Але діти… Їм треба рости, розвиватися. А в маленькій кімнатці навіть немає де поповзати, підлога холодна. Ось узяла в управлінні праці та соціального захисту шведську стінку. А де її розмістити? Кімнатка – як жменя. Зайвого тут нічого не будеш тримати. «Доводиться в тих же мисках, у яких перу, й дітей купати,- нарікає мати. – А їм щодня треба ванни приймати…»
Богданчика та Ангелінку жінка народила недоношеними. Дівчинка важила 980 грамів, хлопчик – один кілограм двісті грамів. За їх життя довелося довго боротися. Починали в Хмельницькому. Кювези, штучне дихання, годування по два грами молока за раз…
«Як я раділа, коли вони поправлялися на п’ять-десять грамів!- згадує Оксана.- Нас виписали, коли діти важили вже по два з половиною кіло. Але залишилися проблеми, дуже тяжкі. У обидвох малюків – дитячий церебральний параліч…».
«Мер допоміг мрії збутися»
У Кам’янці-Подільському є багатопрофільний навчально-реабілітаційний центр (БНРЦ), а в його складі - спеціальний дитсадок та молодша школа. Від таких же матерів, як вона сама, Оксана дізналася: перебування в цьому садку благотворно впливає на діток, які страждають на ДЦП. Тож найбільшою її мрією стало: віддати доньку й сина в цей заклад. Та для цього треба мешкати в місті, а Оксана мала в гуртожитку «ліжкомісце», а з пологового поїхала в село до чоловікових батьків. У пари якось не склалося, тож Оксана звалила на себе одну нелегку ношу. На щастя, чоловікова рідня підтримує, як може.
Пригадує, як записалася на прийом до міського голови Анатолія Нестерука. «Я дуже вдячна йому за те, що одразу зрозумів мою біду, - згадує Оксана.- З його допомогою знайшлася невеличка кімнатка в гуртожитку медучилища, де мешкає з дітьми вже другий рік. Звідси найближче до дитсадочка БНРЦ. «Добрими руками, чуйними серцями, безмежним терпінням вихователі Альона Тригубляк, Світлана Гуменюк, Інна Пенсалюк та помічник вихователя Оксана Варчук допомагають ставити моїх діток на ноги», -розповідає Оксана.
Колись Оксані вдалося дістати подвійну коляску «паровозиком». Щоранку вона по одному зносить дітей з другого поверху донизу, всаджує, вкутує. Приглянути за тим, кого знесла першим, допомагають вахтери. Тут, у гуртожитку всі для неї, як рідні. Хоч термін тимчасової оренди кімнати закінчився, жінку з дітьми не виганяють. А куди вона піде?!
«З дитячою пенсією далеко не розбіжишся»
Ось думає поїхати до Хмельницького. Там, у Лезнево, відкрили новий центр реабілітації. Але треба назбирати грошей. Лише за одну дитину треба заплатити до чотирьох тисяч гривень, а ще ж житло винайняти. І візка нового треба придбати. Старий уже розвалюється, та й немає для старших дітей отих «паровозиків». Нібито в Харкові такі виготовляють. Та хто за ним поїде?! І за що? Доводиться жити ощадливо. Пенсія на дітей не дотягує навіть до двох тисяч. Усе в цій країні впирається в гроші. Хіба б просила, якби сама могла заробити?!
Своя квартира
Останнім часом Оксана, мов на крилах літала, з усіма ділилася радістю: Президент дав доручення допомогти їй із житлом. Коли Віктор Янукович із робочим візитом 13 жовтня прибув до Кам’янця-Подільського, Оксана вирішила будь-що звернутися до нього особисто. До цього писала листи, а тут така нагода! Щоправда, виклала свою проблему й на папері.
« Я попросила чоловіка з охорони, пояснила, що дуже потребую допомоги, і він узяв мій лист, а потім підвів до Президента. Президент мене почув! Мені пообіцяли надати квартиру. Спочатку тимчасову, з резервного фонду виконкому. А в майбутньому, як тільки відремонтують будинок на Нігинському шосе, 1а, я з дітьми маю переїхати в це соціальне житло. Я в квартирі на Молодіжній була. Там треба й лінолеум замінити, і ванну, унітаз, газплиту встановити, а , головне, підключити опалювальний котел. Що ж, чекатиму…»
На Молодіжній мешканці розповіли, що й ремонтників тут ніхто не бачив. Телефоную в департамент житлової політики, доріг та інфраструктури . Заступник начальника Віктор Чорнописький каже: «У нас складений і затверджений кошторис на ремонт цієї квартири на суму 30 тисяч гривень. Але грошей немає. І до Нового року їх вже не очікуємо: сесія відбулася, всі бюджетні коригування зроблено, на цей ремонт нічого не виділяли».
Коли ж Оксана Сидоренко зможе вселитися в надану їй квартиру? Цього ніхто не може сказати напевно. Ордер чинний один місяць. У відділі розподілу житла кажуть: треба йти в ЖЕК та реєструватися. «І платити за квартиру, в якій не живу», - одразу додає Оксана . Тож налаштувалася зимувати в училищному гуртожитку. Добре хоч те, що до садка близько. Вона собі й не уявляє, як їй доведеться зносити дітей по одному з четвертого поверху на Молодіжній, де їх лишати, під чиїм наглядом.
Безвихідь?!
Оксана де тільки не працювала, намагаючись хоч якось покращити матеріальне становище. Але грошей на придбання власного житла заробити не здатна. У нашому суспільстві є багато бідних, як і вона. І є невеликий відсоток дуже багатих людей. Коли Оксана дивиться фільми радянського періоду, то завше думає: герої вмирали заради такого майбутнього?! Коли одні мають дорогі котеджі, міняють машини на яхти, літаки, як рукавички, а іншим доводиться тулитися по чужих закутках, не маючи за що лікувати хворих дітей.