«Моя донька навчається у четвертому, а я – в одинадцятому класі»

Коли у більшості шкіл уже давним-давно закінчилися уроки, а діти, поробивши вдома домашнє завдання, займаються своїми справами, у Хмельницькій змінній загальноосвітній середній школі №2 – навчальна метушня у розпалі. Щохвилини відчиняються вхідні, а за ними й двері котроїсь з навчальних аудиторій, і лунає одноманітне: «Доброго вечора! Вибачте за запізнення! Дозвольте зайти!».

Школа соціальної адаптації
І хоча у народі її здебільшого називають вечірньою, проте насправді заняття проходять у три зміни. «У кожній з них не більше п’яти уроків, – розповідає директор школи Галина Войтюк, – а не шість-сім, як буває в інших навчальних закладах. Такий розклад розроблений для учнів, які поєднують роботу з навчанням. Одні зранку працюють і приходять на уроки ввечері, інші – навпаки. Форми навчання: заочна, екстернатна і вечірня. Усі навчальні дисципліни, як і в звичайній школі, за винятком лише фізкультури і трудового навчання. Адже наші учні й так усі працюють, і здебільшого добре розвинені фізично. Зараз у нас здобувають освіту 260 різновікових людей, близько 40 відсотків з яких – неповнолітні. Серед них: діти-сироти, діти з малозабезпечених, багатодітних, неповних сімей і такі, що потребують соціальної адаптації. Ми надаємо освітні послуги всім незалежно від віку, хто в свій час не зміг за певних обставин отримати повну середню освіту. Пригадую подружню пару, обом далеко за тридцять, які ще за часів Радянського Союзу отримала свідоцтва про базову освіту і лише у зрілому віці вирішили довчитися».
За словами заступника директора з виховної роботи Тетяни Ульяненко, у школі дуже багато дітей, які «випадають» з колективу, бо з якихось причин не «прижилися» у своїх навчальних закладах, є «незручними» для них, зазнали цькування чи приниження. «Буває таке, що через підвищену тривожність перебування у колективі проводимо індивідуальні уроки за присутності психолога, – розповідає Тетяна Василівна. – Є хлопець, якого мама вперше привела до нас у дев’ятому класі, а він плакав, бо боявся йти до школи. Ми хвилювалися, що він не відвідуватиме уроків, але хлопчина приходить щодня…».
«Якщо створити середньостатистичну модель неповнолітнього учня, який до нас приходить – це дитина, зацькована умовами сім’ї, задепресована, подекуди із суїцидними проявами, з небажанням вчитися – додає Галина Василівна. – Вона «прокурює» своє дитинство, шукає притулку на вулиці й захисту в алкоголі, без мобілки і комп’ютера, але з величезним бажанням здобути їх будь-яким шляхом».
З одинадцятого класу в… дванадцятий
Вечірня школа – єдина у місті, в якій навчальна програма одинадцятого класу розтягується на два роки, тому випускним є... дванадцятий клас. Випускники отримують атестат, ідентичний до того, що й учні інших шкіл України. Зараз серед чотирьох дванадцятих класів, два – «зведені». Учні «зведеного» класу приходять на заняття або вранці, або ввечері. Ні відмінників, ні медалістів у школі не буває, натомість – велика плинність учнів. Діти часто покидають школу, аби потім повернутися сюди знову.
Психолог школи Тетяна Беженар, яка одночасно є і класним керівником 12-А класу, зізнається, що проблем з навчанням багато. Головна з них – постійна зайнятість учнів, у котрих на уроки просто не вистачає часу. «Є такі діти, що працюють на двох-трьох роботах, утримуючи свої сім’ї, – розповідає Тетяна Олексіївна. – Іноді вони приходять до нас заздалегідь негативно налаштованими, «колючими» відносно педагогічного колективу. Можуть і нецензурно висловлюватися, і вдарити. Але ми ніколи не реагуємо на це криком, проводимо індивідуальні бесіди, пояснюємо «закони честі» нашої школи і правила толерантного спілкування. Діти завжди прагнуть уваги, особливо якщо не мають її у сім’ї».
Спізнилися, а за двері не виганяють…
На українську літературу до «12-В» ми потрапили під час викладу нової теми: «Новела «Три зозулі з поклоном». «Її автор, Григір Тютюнник, –¬ зазначає вчителька української мови і літератури Ганна Васіліна, – також навчався і працював у вечірній школі, та це не завадило йому стати письменником, відомим на увесь світ».
Дівчата відповідають активніше за хлопців. Осіб сильної статі більше тішить наш прихід, ніж всі герої новели разом узяті. Виклад нового матеріалу супроводжується відповідними зображеннями на комп’ютерах, які вчителька підготувала заздалегідь, аби учням було цікавіше.
За кільканадцять хвилин після нас до класу заходять іще дві школярки. Отримавши дозвіл зайти, вони займають свої місця за партами. В кожної з них на безіменних пальцях красуються обручки, а в молодшої ще й недвозначно округлений животик. І нікого не виставили за двері за спізнення, викликавши до школи «предків»!
Працюють на кількох роботах, а ввечері йдуть до школи
На відміну від хлопців, які після дзвоника з останнього уроку поспішають покинути стіни школи, маючи цілу купу нагальних справ, дівчата, припудрюючи носики, знаходять трохи часу, аби поговорити. Вісімнадцятирічна Руслана ходить на заняття у вільний від роботи час лише четвертий місяць, але вже встигла полюбити українську мову і літературу, чого, зізнається, не було у її попередній школі. «На цих уроках можна сміливо висловити свою думку, – каже учениця, – подискутувати. Раніше я була позбавлена такої можливості». Її ровесниця Олеся також комбінує роботу з навчанням, але вечірню школу відвідує значно довше – четвертий рік. «Тут чудові педагоги, – каже дівчина, – вони не лише можуть гарно навчити, але й заохотити до навчання». А ось молода мама, 26-річна Катерина мріє бути бухгалтером, тому з особливою скрупульозністю «налягає» на алгебру і геометрію. Одна з вчителів математики теж закінчила цю школу. Чим не приклад для наслідування?! «Моя старша донька навчається у четвертому, а я – в одинадцятому класі, – посміхаючись каже жінка, – і доки доня з чоловіком бавлять молодшу, я маю час на школу».