На Стрітення півень води не напився...

Стрітення на Поділлі шанували здавна. Селяни в цей день, як правило, не працювали і уважно придивлялися до погоди, бо «на Стрітення зима з весною зустрічається». А відтак вважали: яка погода буде цього дня, на таку й весну очікувати. Казали, «як на Стрітення півень нап’ється з калюжі, то ще чекай стужі». Отже, якщо вірити народу, весна цьогоріч буде ранньою і теплою. А ще у храмах цього дня освячують воду і свічки...

«Срібну» воду зберігають цілий рік

Той, хто хоч раз побував у монастирі в Головчинцях, що на Летичівщині, погодиться: це місце справді унікальне. Тиха обитель з древньою історією, розташована на самісінькому березі Південного Бугу, відома серед паломників ще й своєю святинею — саме тут знаходиться джерело преподобного Онуфрія, до якого щороку приходять тисячі паломників в пошуках зцілення.

На Стрітення тут традиційно освячують воду, яка, як переказують місцеві жителі, має цілющі властивості. У ній купаються, нею напувають хворих, а ще використовують проти пристріту та зберігають її у пляшечці вдома протягом року. А коли хтось вирушає в далеку дорогу, благословляють і окроплюють цією водичкою, щоб знову «стрітися».

Марія Юзвак навідалася до Головчинець на Стрітення аж з Рівненщини. Жінка розповідає, що приїжджає сюди двічі на рік: на Водохреще і на Стрітення.

«Їду сюди за цілющою водою вже п'ятий рік поспіль, - каже вона. - У мене вдома хвора мама. Був час, коли сохла просто на очах. Ніякі ліки не допомагали. Тоді наш місцевий священик порадив привезти її сюди до монастиря, мовляв, тут знаходиться велика святиня - цілюще джерело преподобного Онуфрія Великого, яке має чудодійні властивості. В монастирі ми пробули кілька тижнів. Зранку ходили на службу, а потім — до купалень. Ви знаєте, їй одразу стало значно краще. Відтоді приїжджаю сюди за освяченою водою, набираю в п'ятилітрову банку, везу додому».

Настоятелька монастиря ігуменя Любов Піхур розповідає, що про цілющі властивості цієї води переповідали в монастирі від покоління до покоління.

«Одному з монахів тут, біля джерела, було видіння, - розповідає ігуменя. - Йому явився святий Онуфрій, чудотворний образ якого донині зберігається в нашому монастирі. З того часу вода з джерела зцілює людей від душевних та тілесних хвороб. Ще до революції, кажуть, сюди на свята починали з'їжджатися люди аж за три дні до свята. Вози вздовж дороги тягнулися по кілька кілометрів. Нині, якщо свято припадає на будні, люду менше. А от якщо на вихідні, то до джерела приходять сотні прочан».

Воду, що тече з джерела невеличкою цівкою, місцеві жителі називають ще «живою» та «срібною». Кажуть, що саме іони срібла, котрі є у воді, наділяють її цілющими властивостями, а заступництво святого робить унікальною.

Кілька років тому, поруч з джерелом Святого Онуфрія, збудували купальні: одна - літня відкрита, інша — закрита, де можна зануритися в цілющу воду і в холод. Щоправда, цьогоріч на Стрітення сміливців скупатися в 20-градусний стрітенський мороз не знайшлося. Задовольнилися лише тим, що священик окропив усіх освяченою водою.

100 рублів за череп

До речі, Свято-Преображенський жіночий монастир має древню історію, яка бере свій початок ще в середньовіччі. В дарчій грамоті, датованій 1540 роком, коли Меджибізькі землі переходили у володіння до Миколи Синявського, є відомості, що монастир вже існував.

Спочатку обитель була чоловічою, а в ХІХ столітті її перетворили на жіночу. З історії монастиря відомо, що до революції тут бував навіть російський імператор Олександр ІІІ. Кажуть, що під час відвідин в одній з келій він побачив людський череп, який захотів забрати з собою, а замість нього поклав 100 рублів.

Протягом півтисячі років монастир пережив усяке: і розквіт, і запустіння. Кілька разів його знищували пожежі, але найбільшої руйнації він зазнав за часів радянської влади, яка перервала життя цієї святині на багато десятиліть. Вперше монастир закрили у 1922 році. Тоді в його корпусах влаштували притулок для бездомних дітей. І лише під час другої світової війни, сюди дозволили повернутися кільком монахиням, які на кілька років відновили тут духовне життя. Але одразу після звільнення Летичівщини радянськими військами, монастир знову закрили. У 1996 році його знову передали церкві. З того часу святиню відновили, відреставровані стіни прикрасили живописом, звели нову дзвіницю та готель для паломників. Нині тут служать Богу близько двадцяти монахинь та послушниць.

Саме з Свято-Преображенським монастирем пов'язують і духовне становлення предстоятеля Української православної церкви Московського патріархату митрополита Київського Володимира (Сабодана), який народився в сусідньому селі Марківці й з дитинства відвідував цей древній храм.