Колишній моряк розводить елітні породи молочних кіз

Породи кіз у 59-річного Валентина Васильовича, мешканця села Шумівці Хмельницького району, в минулому моряка та завідуючого звірофермою пушних звірів, особливі - німецька коротковушка (на цих кіз ще кажуть ламанці) та зааненська. Вони в усьому світі вважаються наймолочнішими. В кіз першої породи молоко має більшу щільність, а в другої - кращі надої. «Першу свою козу зааненської породи я придбав на Закарпатті, - розповідає фрмер. - Її завезли до нас на Україну ще в 2004 році зі Словаччини. А ось цапиків я привіз із Угорщини. Ці тварини істотно відрізняються від своїх українських козячих родичів не лише за продуктивністю. До прикладу, зааненські кози мають лагідну вдачу, не б'ються, не мекають та не вистрибують на клітки».
Слухняні та розумні
Пояснюючи свій вибір, Валентин Васильович перераховує переваги кіз: «Рідко хворіють, скотина витривала і вигідна: з ранньої весни й до самої пізньої осені - на паші. Влітку їм майже більше нічого не треба! Я і до річки з ними сходжу, і на галявину вийдемо... Адже чим більше кози ходять, тим більше дають молока. Але для того, аби молоко було жирнішим, я підгодовую їх макухою та гороховою сумішшю». Живе пан Валентин на околиці села. А за його подір’ям починаються луки. Тваринам тут роздолля. Були часи, коли стадо фермера налічувало 50 голів. Колись він тримав також і овець. Але згодом зрозумів, що козячий сир має набагато кращі смакові якості та поживні властивості й надав перевагу козам. Зараз, щоправда, у його господарстві лише 30 дорослих особин: тримати велике стадо стає все важче. Двоє дорослих синів живуть у місті й пов'язали свою долю із іншим видом діяльності. А всіх кіз пану Валентину доводиться доглядати лише з дружиною. «Пам'ять у них дуже хороша, - запевняє фермер. – Одних я дою апаратом, який привіз спеціально із Києва, а інших моя дружина доїть вручну. То вони стають собі у чергу одна за одною і терпляче чекають. Але кожна кізонька добре знає, в який рядочок їй ставати — до мене чи до дружини. Вони взагалі дуже слухняні, не відстають від мене ніколи. Буває, “закемарю” на пасвиську - підійдуть, подивляться, що я сплю, і, як наїдяться, поруч вкладаються».

Кози в тілогрійці не бояться морозів
За словами пана Валентина, є й інші рідкісні елітні породи кіз, але не всі такі продуктивні. В зааненської кози шерсть густа, хоч і недовга, і вона з легкістю переносить морози. Можна сказати, що це ідеальна порода для нашого клімату. Зараз у Валентина Васильовича особистий "племзавод": він ретельно стежить, щоб порода не вироджувалася. Найпочесніше місце на козячій фермі посідають цапики, адже саме вони “відповідають” за потомство. Їх у стаді два – Потап та Борька. Вони по черзі ходять зі своїми “дамами” на пашу, адже не люблять конкуренції й постійно влаштовують між собою «розбірки». Незважаючи на те, що козенятко зааненської породи коштує від 1 000 гривень, а доросла коза – 300 євро, покупці приїжджають до пана Валентина зі всієї України. «В мене мої кізоньки дають від 4 до 6 л молока на день, - каже він. – Але я вважаю, що головний секрет гарних надоїв – це любов та турбота до тварин. Вони це відчувають і платять сторицею!»

І молоко, і сир – шумівецькі делікатеси
Постійні гості Валентина Васильовича – це справжні поціновувачі твердих сичужних сирів. Він і дітям дуже корисний, і дорослим. У малюків часто буває алергія на коров'ячий білок, діатез. Саме тоді козяче молоко стає чудовою альтернативою. Тим паче, що його можна сміливо споживати без кип’ятіння, адже коза майже не хворіє. Чоловік готує сири за старовинною рецептурою, яку він “підгледів” у книжці, що була надрукована ще у 1931 році. Його продукцію гідно оцінили на виставці в Києві, де брали участь також прибалти та поляки. Кілограм такого сиру коштує 50 гривень, але ця ціна не відлякує покупців. Охочих стає з часом лише більше. За козячим сиром пана Валентина люди приїжджають із самої столиці. Дізнаються про його господарство, зазвичай, по «сарафанному радіо». Чоловік хвалиться, що люди люблять його сир, бо він натуральний, без домішок і не має специфічного запаху.
Козячі ферми дуже перспективні
«Вирощувати козенят трохи дорого, адже до трьох місяців їх потрібно поїти молоком, - каже Валентин Васильович. - Цього року в козлятнику (так називає своє господарство господар) вже з'явилися 15 малят. Усіх їх одразу ж відлучили від матерів і навчили пити молоко з мисочки. І лише через три місяці козенят можна випускати в поле пастися. Взимку ж я годую кіз сіном та буряками». Фермер із любов'ю ставиться до того, чим займається: територія окультурена, для тварин побудований просторий хлів. У всіх кіз навіть є імена, на які вони залюбки відгукуються. Він запевняє, що його підопічні, як люди: все розуміють і в кожного є свій характер. Кричати на них не можна, а бити - тим більше – ображатимуться. «В Україні ця галузь практично не розвинута, у нас важко придбати породисту козу, - бідкається пан Валентин. - Але розведення кіз має великі перспективи. По-перше, у них дуже цінне молоко. По-друге, козу значно простіше утримувати, ніж корову. Вони ж невибагливі. Тобто тоді, коли корові уже немає що їсти, козі вистачить”.