ye-logo.v1.2
3 Червня, 2020

Я бачив як розстрілювали й вішали людей. Тому тюрму витерплю

Суспільство 2133
Ярослав Сокіл п'є чай з рулетом у кімнаті для зустрічей Райковецької виправної колонії №78 на Хмельниччині. Його ув'язнили 1998 року за вбивство співмешканки
Ярослав Сокіл п'є чай з рулетом у кімнаті для зустрічей Райковецької виправної колонії №78 на Хмельниччині. Його ув'язнили 1998 року за вбивство співмешканки. Фото: автора

Ярослав Сокіл: "Я винен, тому каюся і ні разу не писав ніяких прохань про помилування. НКВедістом я був. Тому тюрму я витерплю".

Хмельничанин Ярослав Сокіл, 78 років, є найстаршим засудженим в Україні. 14-річний термін ув'язнення відбуває у Райковецькій виправній колонії №78 на Хмельниччині.

1998-го він убив свою співмешканку 70-річну Яніну. Вдарив обухом сокири по голові.

— Була в мене імпортна дружина — полячка, — каже Ярослав Сокіл. Має темно-синю робу і чорні туфлі. — 20 год ми з нею прожили як один день. Я тоді робив на автобазі рихтовщиком. Приходив випивший, а Яніна дуже цього не любила. Зразу міліцію визивала. Я не стерпів, ударив її. Яніну відправив на той світ, а себе загнав у райковецьку камеру хранєнія.

У колонії 1600 засуджених.

— Я винен, тому каюся і ні разу не писав ніяких прохань про помилування. Канєшно, в тюрмі нема нічого хорошого. Але я бачив, як німці та поліцаї 1941 року розстрілювали й вішали людей. Тому тюрму витерплю, — розповідає Ярослав Павлович.

1939-го його батьки жили у Тернопільській області неподалік кордону з Польщею.

— Коли Гітлер напав на Польщу, мені було 5 років, — додає Ярослав Сокіл. — Коли почалася війна із Союзом, я був 8-річним. Батько партизанив, у підривній групі був. А наша хата стояла на краю села. Я брав два диски до ППШ, хліб, яічка, бідончик з молоком і йшов кілометр до лісу, і по лісі ще 3. Там мене чекав батьків брат. Так я до 1944 року у партизан був зв'язківцем. Дуже боявся, бо бачив, як німці помічників партизанів стріляли, палили та вішали. На мене ніхто не міг подумати, бо я дуже маленького росту. Ходив полем навпростець, бо на дорозі стояли поліцаї.

Із 1956-го Ярослав Сокіл служив у внутрішніх військах.

— НКВедістом я був, — понижує голос. — Але я про це не розпространяюся. Тут цього не люблять. Три роки на Донбасі строчної та два сверхстрочної відбув. Дослужився до старшини. Ох і дівчат у мене було. "Думав я перелюбити всіх дівчат в Донбасі, тепер в Райківцях гуляю, всі жінки в запасі", — цитує власну поезію.

Ув'язнений пише вірші. На роботу не ходить, бо на пенсії. Також має підробіток — на прохання засуджених пише листи.

— Душею я молодий. Пишу вірші, читаю воєнні книжки. І мені скорше день минає.

— Дєд маладєц, — говорить Андрій Козлов, 25 років. Відбуває чотирирічний термін покарання за розбій. — Він нам на просьби вірші дівчатам пише. Я до таких слів ніколи не додумався б. Друкується в нашій газеті. І так, якщо щось треба, то підскаже. Дєда в тюрмі уважають.

Ярослав Сокіл щотижня ходить до церкви, що діє на території виправної колонії. Після звільнення планує жити у знайомої.

— Вийду і поїду до Люди Кривченко. Їй всього 52 роки. Вона в городі Авдєєвка Донєцької області працює заступником директора школи. Пише мені. Хароша молодиця. Вот пісьма від неї, — показує пачку листів.

До Дня Перемоги адміністрація виправної колонії привітала Ярослава Сокола як учасника війни. 18 грудня його звільнять.

— Ярослав Павлович зовсім не пристосований до життя на волі, — каже 36-річний Олег Швець, заступник начальника колонії із соціально-виховної роботи. — Йому дійсно пише молодша жінка. Якщо вона його не візьме, Ярославу не буде де жити.

 

Михайло ПЕРКОВ
Джерело: gazeta.ua

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую