«Перший раз я побачила, як усміхається моя дитина, на 8 березня, і це був найкращий подарунок з усіх», - каже мама шестимісячної Вероніки Синчук

«Лікар сказав, що в дитини омфалоцеле - пупкова грижа, - розповідає Юлія Синчук. - І що величиною вона в мій кулак. Пояснив, що в м’язах утворюється отвір, куди затягуються внутрішні органи. Лікар заспокоїв, що в нас затягнуло тільки кишківник, і пояснив, що це не дуже страшно, що дітей з такими вадами зараз успішно оперують. «У вас є серйозніша проблема, - сказав він. - З сердечком». І призначив ще одне УЗД, з консиліумом лікарів та генетиків».
Виявилося, що справи погані, тому жінку направили до Києва. В інституті Амосова сказали, що в дитини пентада Фалло, тобто, п’ять вроджених вад серця. Тому народжувати Юля мала в київському інституті педіатрії, гінекології і акушерства, оскільки, як їй пояснили, при такому діагнозі в дитини після народження може не запуститися сердечко або вона не почне дихати.
Жінка до останнього сподівалася, що лікарі помилилися, і з дитиною буде все гаразд. Проте, уже наступного дня немовля оперували з приводу омфалоцеле. В процесі операції побачили, що в отвір, який утворився, затягло не лише кишківник, а почало зміщатися серце.
Словом, діагноз виявився ще гіршим, ніж передбачалося. Пентада Кантрелла - п’ять вад серця з його зміщенням. Крім того, вена виходила звідти, звідки мала виходити аорта, і навпаки. Причому, з одного, правого шлуночка, а не з двох, як мало би бути.
Як пояснили матері, з таким діагнозом не живуть. Проте, грижу видалили, поставили на місце кишківник і трохи підняли серце.
«Я лежала разом з іншими жінками в післяпологовому відділенні, - продовжує Юлія, - і кожні три години їм приносили дітей на годування. А я свою бачила лише п’ять секунд після народження, і то, дивилася не на неї, а на те, чи вона дихає».
… Через тиждень після операції дитині стало гірше, і вночі її на швидкій перевезли в Центр серця. Там сказали, що окрім проблем із серцем, які виникли, в дитини розвинувся сепсис - зараження крові. Жінці пояснили, що в немовляти нагноїлися місця на ручках і ніжках, куди їй ставили катетери для введення ліків. Але одразу цього не помітили, тому що імунітет в дитини відсутній повністю, отож, температури не було.
«Стою в реанімації, плачу, а мене навіть не заспокоюють, - розповідає Юлія. - Я запитую, чи вона може померти, мені кажуть: «Може. Навіть здорові діти від сепсису помирають. А з вашим діагнозом шансів зовсім мало...».
… Веронічці постійно відкачували зайву рідину, а коли пробували відключати її від апарату штучного дихання, у неї зупинялося серце. Крім того, в результаті набряків почалися напади пароксизмальної тахікардії (по десять разів на день), під час яких серце билося з частотою 200 ударів на хвилину.
Я весь час здригалася від телефонних дзвінків (і з мобільного, і зі звичайного телефону, який був на медсестринському посту), боячись почути погані новини. А як важко було йти в реанімацію, бачити всі ці трубки, крапельниці, дротики, підключені до твоєї дитини, всі ці ранки, шрами, синячки від катетерів, ці глибокі, аж до кості, пролежневі рани на голівці… Але я знала, що Веронічка на мене чекає, тому йшла, щоб побачити її, подивитись в ті не по-дитячому страдницькі оченята, які так довірливо дивилися прямо в душу.
І коли вже здавалося, звикла її такою бачити і думала, що нічого вже більше не здивує, але коли вчергове приходила і бачила, що катетер поставили вже не в ручку, а у вену на голівці або в шийку... від розпачу хотілося кричати на увесь світ.
Кожні три години я носила зціджене молоко в реанімацію і кожного разу боялась, що його не візьмуть. Що вийдуть і скажуть, що молоко більше не потрібне…»
У два тижні Веронічку похрестили. В реанімацію пустили лише батюшку, батьки присутні на хрестинах дитини не були.
… У березні Вероніку, у якої все ще не зійшли набряки, і яка все ще не могла обходитися без апарату штучного дихання, перевели у Хмельницький, в реанімацію обласної дитячої лікарні. І тут їй стало краще. Можливо, тому, що мамі дозволяли бути поруч.
«Перший раз я побачила, як усміхається моя дитина, на 8 березня, - каже жінка, - і це був найкращий подарунок з усіх, які я будь-коли отримувала.
А коли дозволили взяти її на руки (їй було вже два місяці), я налякалася, бо навіть не знала, як взяти дитину. Мені показали, як потрібно її тримати, як підтримувати голівку, щоб не зрушити всі ті трубки і кисневу маску, за допомогою якої вона дихала.
Я вчепила доньці до ліжечка іконки і фотографувала її щодня - на всяк випадок. Я постійно розмовляла з нею, просила не помирати і почати дихати без апарату. Якось сказала: «Давай домовимось, що через тиждень ти почнеш дихати сама». І уявіть, рівно через тиждень мені кажуть, що вона вже добу дихає без апарату, як ми з нею і домовлялись…
Найближчим часом на Веронічку чекає операція в київському Центрі серця. Але грошей у родини вже немає. Скільки могли, допомагали батьки, працівники західного регіону «Сільпо», в якому працює Юля. Зараз надія лише на небайдужих людей, яких зачепила доля цієї маленької дівчинки.
Бо ця дівчинка, яка у свої півроку важить всього 4.800 кілограма, повинна жити. Жити, незважаючи на діагноз, адже вона та сама, унікальна ... одна із ста дітей з таким діагнозом, які виживають.
Усі, кому небайдужа доля маленької Веронічки, можуть допомогти їй.
Реквізити банку: Хмельницьке обласне упраління Ощадного банку МФО 315784 р/р 26207000363065 ІНН 3128622638 в ОПЕРВ на ПІБ Синчук Ю.С
телефон: 097-702-06-12
Лариса ШАНДОВСЬКА.
Фото з архіву родини Синчуків.