Жінка, яка може встановлювати рекорди

Миловида жінка з великими виразними очима змовкає, хоч вельми балакуча. І це мовчання зрозуміле. Як багатьох співвітчизників, які не можуть на чужині жити в розлуці з Україною, її вело додому тяжіння Вітчизни, дочірній обов’язок перед рідною землею, прагнення служити їй і більше нікому. Багатьом воно зрозуміле й без слів. 
« За мене молилися десятки тисяч людей»
«Я об’їхала пів Європи, і ніколи не мала дорожніх пригод, - мовить далі Людмила, - і треба ж, щоб мені вдома, в Кам'янці, біля водолікарні трапилась ота маршрутка… Нейрохірург Дмитро Васильянов буквально склав мене заново. А ще я вижила завдяки молитві. Не тільки в храмі, прихожанкою якого є багато років – церкві святого Йосафата, а й всюди, навіть у Європі, де є отці-редемптористи, за моє здоров'я цілих пітора року молилися десятки тисяч людей, вклякаючи навколішки. Коли я змогла своїми ногами нарешті дійти на службу в церкву, ні я, ні всі, хто був тоді тут, не змогли стримати сліз. Людська молитва, спільне прагнення всіх, єднання в помислах неодмінно будуть Богом почуті. За своє зцілення я до кінця життя зобов'язана творити добро».

Дай руку, «Знайко»!
На рахунку Люмили Лиськової – й справді десятки добрих справ. От хоча б проект «Знайко». Її громадська організація "Інвестиції в майбутнє" отримала на реалізацію ідеї грант міжнародного фонду. Коштів вистачило на деякий час. Людмила та її однодумці тепер фінансують проект з власних кишень. Суть його - розвиток творчого потенціалу та соціальних навичок дітей від півтора року до семи літ, сприяння максимальному розвитку малюків, позитивній морально-психологічній атмосфері в сім'ях. "Знайко" став переможцем у конкурсі дошкільних освітніх технологій в Україні ще 2005 року. Але вже невдовзі йому довелося шукати дах над головою. Отак у нас і губиться все найкраще. На щастя, «Знайко» нині «замешкав» на базі міської школи №17. «Дирекція ще й підтримує нас, - каже пані Людмила і знайомить з Ольгою Гаврилюк, керівником проекту. У неї фах - "Початкове навчання та музичне виховання". Учасниками проекту є педагоги, вихователі, дитячі психологи, логопеди та дефектологи з досвідом роботи з дітьми і науковці. Кожен із них має основну роботу, але не покидають започаткованої справи.
Більше того, створили ще кілька проектів, які користуються популярністю. Ось, до прикладу, «Феміда» - правовий всеобуч для дітей, який дає їм поняття про їхні права. «…У дуже гарному лісі стало сумно, бо тут оселилося зле Свавілля, яке не дозволяло лелекам проносити новонароджених, важчих за три кілограми. «Нестандартних» позбавляли права на життя. І все ж лелеки перехитрили чудовисько та подарували ведмежій родині двох пампухастих малюків. За законами, встановленими Свавіллям, всіх дівчаток мали називати Гафійками, а всіх хлопчиків – Потапчиками. «Але ми всі звемося по-іншому! Ми маємо на це право! І ведмежата – теж! – гукають діти. Урешті-решт клишоногі отримали унікальні імена – Феміда та Закон». Із казки починається розуміння юними громадянами того, що кожен із них на землі – людина, і всі мають рівні права. Навчання супроводжується «мультнарізкою», яку придумали друзі Людмили. Дітям не нав’язують нічого, лише підштовхують їх до мислення, пошуку рішень. Іншим дітлахам, які гостро потребують батьківської уваги, «Інвестиції» допомагають і матеріально. Традиційно їздять до інтернатів, підопічних запрошують до міста на гостину, а під час Міжнародного дня захисту дітей влаштовують велике свято на території історичної пам'ятки «Руська брама». З ангелом Валерієм Свередою, слайд-шоу від Вадима Якуша, духмяними булочками від «Пишної здоби» Андрія Нагорняка, казковим татуажем, що легко змивається, від Василя Підгорняка та його дружини… «Бог не дав мені власних дітей, тож я працюю для людських із великим натхненням».

«Вишивка не має бути збоку»
Людмила розповідає веселу історію про ворону, якій услід за лебедями заманулося в теплі краї. Долетіла ледь жива. Порівнює себе з нею: вона теж береться іноді за щось майже нереальне. У молодості Людмила бачила себе сценічним візажистом, дизайнером: «Мала роботу в училищі культури, навчалася в інституті. У 1994 році презентувала власну студію дизайну «LyuDo». Додавало запалу, коли на конкурсах краси дівчата перемагали в наших сукнях та аксесуарах. Мої колеги тепер творять у різних куточках світу. Едуард Влад - у німецькому Тюбінгіні, Сергій Халабуда в Харкові… Але стабільно є з десяток майстрів, котрі володіють ремеселами плетіння, шиття бісером, різноманітної вишивки, в тому числі й золотом, батіку тощо.
На початку осені пані Людмила обіцяла одразу п’ять рекордів, які мають стати надбанням Книги Гінесса. Для рекорду Людмила обрала рідний край своєї матері, Борщівщину.
Коли ідея тільки зажевріла, Люда поїхала до Надії Адамовської в Борщів. «Хочу створити найбільшу вишиванку. Ти зі мною?» - запитала. Майстрині попросилися на прийом до керівника Борщівського району Ярослава Верхоли. Підтримала заввідділом культури Ольга Журавінська. «Вона подала ідею: сорочку не розтягувати, а одягнути її на найвищу мотанку, - каже пані Людмила. – Консультував нас скульптор Богдан Фурда, а простий сільський тесля, брат Надії Володимир Овчинников взявся виготовити каркас. А ще будуть найбільші плахта, ткана крайка від Марійки Фурди, хустина…». Людмила напередодні презентувала в Кам'янці 120-метрову вишиту доріжку, що прикрасила сорочку берегині.У Борщеві ми побували і побачили: усе задумане чудово вдалося!
13-метрову фігуру встановили в центрі Борщева, де гуляло два фестивалі вишиванок і борщу. Подивитися на мотанку-берегиню приїхали навіть українці з Росії, Європи та Америки.
Раніше Борщів проводив фестиваль борщу, а вишиванки були якось збоку. Тож разом із «шалено творчими» людьми, яких Лиськова збирає навколо себе, де б не була – Надією Адамовською, Василем Чубаком, Кристофом Гжимським, Віктором Лиськовим – вона взялася повернути їх на чільне місце, яке вони займали в минулі часи.
 

Фото Кам'янець-Подільська міська громадська організація "Інвестиції в майбутнє" ПРОЕКТ "ЗНАЙКО"