Нинішній рік пройде під знаком виборів до Верховної Ради, що відбудуться восени.                                                     От ще тільки нашого, що кутя. Різдво тобто. Їжте, пийте, веселіться. Бо з десятого січня починаючи народ стануть готувати до виборів. Усебічно: біл-бордами, листівками, газетами, теле- й радіопередачами – словесними мордобоями на політичних ток-шоу зокрема. Влада – та, ясна річ, застосує важку артилерію: пенсії та зарплати насамперед. Це минулого року на освітянському з’їзді вчителі розсміялися, коли прем’єр-міністр Азаров розповів їм, як протягом року п’ять разів зростала їхня зарплата – і, основне, наскільки суттєво ( втім, цей обман не зашкодив їм дружно проголосувати за обман інший, від якого завтра залежатиме їхня не лише зарплата, а й  робота  - вкрай суперечливий, незбалансований, а місцями то й просто шкідливий для освітньої системи Закон про освіту). А в наступному їх це зростання таки чекає: Дмитро Табачник уже потирає руки від задоволення – адже в бюджеті освітянській галузі виділено на 8 мільярдів гривень більше, ніж торік. Тож купуватиме влада виборців, ще як купуватиме: вона ж знає, що пам’ять у нашого народу, ой, яка коротка. Тим паче, що цей народ легко ведеться на різного роду подачки. Як в анекдоті: «Вони думають, що ми понесемо гроші в їхній банк, який нас уже стільки разів обдурив і  розорив, - бо виставили 25% річних. Знайшли дурних!». Через якийсь час – таки вкладають свої кревні у цей банк. «Але чому?»  «Пообіцяли 50%!»        Хоч мій сільський сусід, чоловік розумний і статечний, що головував на своєму ві...

Кожна країна, як і людина, починає своє життя із самовизначення. А наша? Не слухати. Не бачити. Тільки коритись. Нещодавно в одному з подільських сіл я ненароком втягнулася в дискусію. Літня жіночка, яка співає в церкві, обурювалась: «А це вже що робиться на білому світі: навіть Псалтир хочуть на українську перевести!» Знаючи безперспективність подібних суперечок, я все одно не втрималась: - І що ж у цьому поганого? Ми з вами якою мовою розмовляємо? - Ну, по-українськи. - І чому ж вона не годиться для молитви? Всі інші придатні, а українська – ні? Адже сам Ісус Христос після  чудесного вознесіння  обдарував  своїх апостолів знанням різних мов - аби проповідували ними християнство. Сказано ж: коли людина молиться чужою мовою, вона молиться тільки устами; лиш рідною  молиться серцем. Співрозмовниця замахали руками: - Нічого більше не кажіть! І слухати не буду! Я розсміялась: - А, може, я б у чомусь погодилася з вами чи й підтримала вас? А ви – і слухати не хочете! …У 90-х роках минулого століття, коли СРСР розсипався і Україна Божою волею стала незалежна, якийсь час говорилося про перехід церкви в Україні на богослужіння українською мовою. Та – чи священикам було ліньки перевивчати всі молитви, чи Москва передбачливо відклала це питання на колись, поступово підмінюючи церковнослов’янську російською, чи просто ніхто нічого насправді не вимагав – та все тоді залишилось як і було. А наразі знову набирає загрозливих рис єдиного і неділимого «руского міра». Цей войовничий «мір» проникає в серця людей іконами нового святого російської церкви – останнього російського царя Ніколая Второго, вкрай небезпечними для єдності країни заявами одного з церковних патріархів: «Львов – это наша Чечня», церковними ходами по вулицях українських міст із гаслами «За веру, царя и Отечество» (!?). Та найсумніше, що він не зустрічає опор...