clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Несподівані гості новорічної ночі

Рвучкий вітер велетенською мітлою замітав сніг.

 Він горнув його попід парканами і деревами. Кучугури виглядали чудернацько. Людська уява могла відтворити багато казкових істот. П’ятирічний Тарасик все поривався втекти з теплої хати. Йому аж свербіли п’яти від думки, що батьки таки врешті-решт дозволять побігати подвір’ям. Впасти на білу пухнасту, хоча й холодну перину. Спробувати наробити кілька великих куль і робити снігову бабу.
– Синку, – просила мати, – сядь каменем. Будь слухняним бодай-бо нині. На носі Новий рік, от-от Дід Мороз, ступить до хати, а тобі хочеться печеної криги. В таку погоду навіть цигани сидять вдома.
Дитина, набормосившись, втихомирилася. Сіла на стілець, поряд стояла ошатно вбрана ялинка. Багато іграшок, довга гірлянда, цукерки в кольорових папірцях виблискували від електричного світла. Ще вчора тато приніс зелене деревце з лісу. Весь вечір, всією сім’єю, прикрашали лісову красуню. Батько інколи брав сина на руки і підносив доверху, аби той власноруч причепив кульку до гілки.
– От, молодець! – хвалив дитину і при цьому цілував в русяве волосячко.
– Старається! – казала мати. – Таки заслуговує на гарний подарунок від Діда Мороза.
– Хоч би не заснув до дванадцятої години, – сміявся тато. – Бо новорічний гість, як побачить, що немає кому щось дати, то піде до сусідів.
При цих словах малий тер кулачками оченята або біг до відра з холодною водою і вмивався. Сон відразу втікав від нього. Ставав бадьоришим, мусив дочекатися Нового року. Дуже вже хотілося, наступного дня похвалитися перед товаришем Олексійком. Втерти тому вічно шморгаючого носа.
Тарасикова сім’я жила на окраїні села. За їхньою старенькою хатою, побитою вітром і викупаною дощами, починалося безкрайне поле. Ця оселя, мала такий убогий вигляд, що її донедавна навіть приблудні пси обминали.
Тато з мамою були змушені тут оселитися. Раніше вони мешкали в дідуся з бабусею. В них було привільно. Добротний дім, сад, криниця, спокійна корова Зірка, котра не шкодувала для внука теплого молока.
Але гарячий на вдачу Іван Іванович, вже кілька років, ніяк не міг змиритися з тим, що єдиний син Зіновій одружився на сироті. Ні кола, ні двора. Якось господарство послало шофера в сусідню область по елітне насіння пшениці. З кількома тоннами добірного зерна, водій привіз нещасне дівчисько. Собі дружину, а їм невістку. Небажану, не такої хотілося, не про таку невістку не раз і не два говорили, у вільну хвилину Іван Іванович з Юлією Василівною. Та видно не все залежить від людей. Є ще на цьому світі і воля Господня, і доля.
На перших порах, вони мовчки зносили присутність синової обраниці. Тим більше, що вона була при надії.
– Нехай розродиться, – говорив деколи чоловік дружині, коли були в хаті тільки обоє, – отоді й спровадимо звідси.
– А що скажуть люди? Хоч на вулицю не показуйся, – боязко казала господиня.
– Поговорять тай перестануть. Мені з ними дітей не хрестити. Кидав іскру в попіл ще не згаслого вогнища, котре розпалив своїми руками.
Потім наводив аргументи. Мовляв, весь вік гарували по-чорному. Недоїдали і недосипали, економили навіть на сірниках, складали копійку до копійки. І ось на тобі! Прийшла зайда, хтозна з якої родини і якої віри на все готове.
Чийсь покидьок, а синова знайда. Хіба Зіновій, нерозумна голова, до цих пір, не міг в селі, здибати пристойну і гідну собі пару? Дівчат, хоч греблю гати.
– Невже ж, – бідкався Іван Іванович своїй дружині, – справді все розкотмиться, мов горох із жмені?
Та не відповідала. Тільки хитала головою, немов японська іграшка.
Як тільки Тарасикові виповнилося шість місяців, то він з татом і мамою покинув осоружну хату. Перед цим, сільська Рада дозволила їм оселитися в покинутій оселі. Господарство виділило будівельні матеріали, паливо. Навіть дало корівчину і двійко поросят. Потихенько молода сім’я обживала ту пустку, ставала на ноги. Ніхто не міг їм пошкодувати хліба. Дитина за п’ять років підросла. Вона охоче ходила в дитсадок. Знала майже всі букви, вміла рахувати до десяти.
Відколи розійшлися дороги дідуся й бабусі з татом і мамою, то Тарасик звик до того, що в нього неповна родина. Часто-густо хлопці хваляться, що їм приносять старі люди як не смаколики, то більш дорогі подарунки. Обійдемося. Вилізимо з цієї халепи. Без цукерки чи санчат можна прожити. Він в цьому анітрохи не обділений. Он в кутку чого тільки немає! В мішок не влізе.
Сьогодні Новий рік. Останніми днями малий був чемний. Тож є надія, що Дід Мороз нагородить його за це. По всій своїй щирості. Чоловік в кожусі, з косматими білими бровами, з довгою бородою і мішком за плечима дуже любить хлопчиків і дівчаток. Всі вони чекають-не дочекаються. Він засніжений і розчервонілий, усміхнений і балакучий прийде до хати. Тільки би сон не зморив. Терпіння і ще раз терпіння. Вже добре звечоріло. Поволі вщухав вітер. Напевно, помчав в дальнії далі, аби і там покружляти сніжинками. Адже Новий рік, нині не лише в їхньому селі! Яке ж то свято без морозу і хурделиці!
– Марино! Напевно, будемо накривати на стіл, – звернувся Зіновій до дружини. – Ще трохи і Президент вітатиме людей зі святом.
Вона заметушилася. Дзенькали тарілки, виделки і келихи. Запахло вареним і смаженим. На таці звабливо зависочіла купка цукерок і пряників. Поряд чванився торт. Вже мали сідати за стіл, як почулися кроки. Здається, що йшло двоє людей. Вони тупотіли під вікнами, певно, збивали сніг з чобіт.
Хто б це? – зиркнула Марина на чоловіка.
Не знаю! Нікого не запрошував, – відповів не менш здивовано. – То, може, товариші з роботи. Мабуть, вже хильнули трохи і ходять від хати до хати.
– А може, то Дід Мороз зі Снігуронькою? – мовив Тарасик і притулився лицем до холодної шибки. Йому дуже хотілося чимскоріш побачити бажаних гостей. Але темінь не дозволяла щось розгледіти далі свого носа.
Причинилися сінешні двері, потім кімнатні. Закотилися клубки сивого холодного повітря.
Доброго вечора всім хто є в цій господі! – почувся голос Івана Івановича. Ці ж слова повторила й Юлія Василівна. Щоправда тихіше. Їм відповіли, потім настала гнітюча мовчанка. Стало так тихо, наче тут нікого не було. Першим до тями прийшов Зіновій. Він запросив несподіваних, але дорогих гостей, за щедро сервірований стіл. Батьків не чекали. Це дивувало і тішило. Випили чарку. Потім другу. Горілка розв’язала язики. Винесла все з душі наверх. Так само, як весною річка виносить з усіх-усюд все те, що всю зиму ховалося під снігом.
– Пробач нам, сину, за даремні образи, – сповідався Іван Іванович. – Літа розуму не додали. Грішні ми перед вами. Навіть совісно в очі дивитися.
– Годі, вам! Нехай все погане залишиться в старому році. В новий підемо інакшими людьми. Чистими. Справедливими. Без жодних злих думок. – сказав Зіновій і прихилив до себе тата з мамою. В Юлії Василівни викотилася сльозинка і впала додолу. Тато стиснув кулаки.
Потім дідусь встав з-за стола і вийшов в сіни. Вернувся через кілька хвилин. Але то був не він. Посеред кімнати стояв справжнісенький Дід Мороз. Довгий кожух. Як лопата борода. На голові якась чудернацька шапка. В руках він тримав і блискучі чобітки, і санчата, і теплі рукавички. Все для Тарасика.
– Йди-но сюди, пустунчику мій! – просив незнайомець голосом Івана Івановича. – Ось тобі гостинці. Це за те, що ростеш добрим і слухняним. Потім Дід Мороз довго тримав в обіймах дитину. Лоскотав його бородою і щось шепотів на вушко. Тарасик, в знак згоди, лише кивав голівкою. Від задоволення мружив оченята. Не хотілося спати. Радів, що новорічне свято вдалося на славу. Воно повинно надовго залишитися в його пам’яті. Тим більше, що ця казкова ніч потішила ще однією новиною – вони повинні були повернутися до дідуся і бабусі. Назавжди.
Що не кажіть, а таки бувають ще дива на світі.

Михайло СОЛОВЧУК.

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 06.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
26.08
26.13
27.99
28.03
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31