clear-dayclear-nightcloudyfogpartly-cloudy-daypartly-cloudy-nightrainsleetsnowthunderstormwind emailfbgpinstokrsstgtwvibervkwayt

Як виховати диво-дитину

Фото: автора

Донька Василя Ліщука почала читати у три роки, син – у два, онуки говорити і читати почали одночасно

Педагог зі Старокостянтинова Василь Ліщук не вважає це феноменом. «Це – норма, – каже він. – Все це – звичайні можливості родини, яка любить дітей і не шкодує для них свого часу. Взагалі жодна дитина не народжується генієм чи дурнем. Все залежить від стимуляції і ступеня розвитку мозку у вирішальні роки життя дитини. І ці роки – від народження до трьох років, у дитячому садку виховувати вже пізно. Таке стверджував японський педагог за покликанням Масару Ібуки. І я на власному досвіді переконався у правоті його слів».

Василя Савовича можна назвати педагогом-самоучкою. Адже спочатку він сам осягав секрети виховання, експериментував з власними дітьми, вивчав різну педагогічну літературу. Але коли намагався поділитися своїми спостереженнями і здобутками з іншими, йому часто закидали: мовляв, що ти, агроном, розумієш у педагогіці. Щоб не здаватися дилетантом, здобув педагогічну освіту. Методику раннього розвитку дитини розробив, спираючись на власний досвід та висновки видатних світових педагогів, зокрема і українця Василя Сухомлинського, з донькою якого знайомий особисто.

Основні педагоги – це батьки

У цьому переконаний Василь Ліщук, котрий виховав п’ятеро дітей, дев’ять онуків і три правнуки. Саме батьки здатні закласти у дитини майбутні успіхи. Спостерігаючи за тим, як росли його діти й онуки, Василь Савович помітив, що вони розуміють і знають набагато більше, ніж нам здається.

«За фахом я агроном, – розповідає він. – Педагогічну освіту здобув пізніше. Тому більше читав літературу про те, як виростити та зберегти гарний врожай. Та якось до моїх рук потрапила брошура про інтелект дитини, яка змусила мене зовсім по-іншому подивитися на роль сім’ї в ранньому розвитку. І я вирішив застосувати прочитане на практиці. Результат не забарився: одну з доньок я навчив читати з трьох років, сина – в два, а внучки Каріна й Марія порадували мене ще до року. Хоча не ставив собі за мету виховати диво-дітей, я прагнув полегшити їм навчання у школі, у вишах. І дійсно, і діти, й онуки навчалися дуже добре. А син у чотирнадцять років закінчив школу із золотою медаллю, він був наймолодшим студентом. Чому я цим зайнявся? Бо мої мама і тато не знали цього, не змогли розвинути у мене розум. Адже тоді йшла війна, я пішов до школи аж у дев’ять років. Й мені знання давалися дуже непросто. Тому я забажав, щоб моїм дітям було легше».

З власного досвіду

Як стверджує педагог, навчання не має перетворюватися для маляти на шкільні уроки. Все має бути у грі, якщо силувати дитину, то це нічого не дасть.

«З донькою Олею ми гралися у ляльки, – розповідає він. – Ляльці розповідав про букви, склади, Оля дивилася, слухала і запам’ятовувала. У три роки вона вже сама прочитала казку. Тоді у школу йшли ще у сім років. Я хотів доньку відправити у шість. Спочатку не хотіли брати. Тоді я записав її на рік старшою, щоправда, директору школи про це сказав. І вона весь час була відмінницею, університет теж закінчила з червоним дипломом. З сином Сергієм теж займався, він прочитав першу казку у два роки. Займатися почали тоді, коли він заговорив, десь з року.

З доньками ми не займалися математикою, а з Сергійком й задачі вирішували. У три з половиною роки ми вже опановували підручник з математики для третьокласників. Причому, йому це дуже подобалося. Сергій пішов до школи у п’ять років. Після третього класу його перевели одразу у п’ятий, і у чотирнадцять років закінчив школу із золотою медаллю.

З онуками я почав займатися з пелюшок – так мені підказала інтуїція, що чим раніше займатися, тим краще. З Каріною ми все робили разом. Прогулянки були активними, я розмовляв з нею, знайомив з довкіллям. Коли поверталися з прогулянок, обов’язково відшукував серед іграшок, на картинках тільки що побачене нею і показував картки з написаними відповідними словами. Якщо дітям показував літери й склади, то з онуками почав працювати зі словами, які писав фломастером на аркуші паперу. Літери просто показав на початку навчання. Слова промовляв і спочатку прикладав їх до предметів чи людей: «мама» до мами, «тато» до тата, «ніс» до носа, «яблуко» до яблука тощо. Потім писав речення. Так онуки почали разом читати і говорити. Наші заняття були нетривалі, і я їх закінчував раніше, ніж у дитини зникав інтерес. Та й заняттями це важко назвати. Приміром, Каріна їсть кашу, а я вголос кажу: «Каша» і показую картку з написом «каша», пізніше – зі словосполученням «каша смачна», «каша гречана» тощо. І так з усіма предметами і явищами, що нас оточують».

Свою методику педагог описав у кількох книжках. За його методикою нині працює дошкільний заклад у Воронківцях Старокостянтинівського ра­йону. А Василь Савович готовий допомогти кожному, хто забажає займатися зі своїм малюком за його методикою. Номер телефону педагога є у редакції.
 

Система Orphus
Помітили помилку в тексті? Виділіть її мишкою та натисніть Ctrl + Enter
Коментарів - 0:

Популярні новини

Останні фото та відео



Курси валют на 06.12.2016
купівля
продаж
Міжбанк
$
26.08
26.13
27.99
28.03
0.41
0.41

Архів новин

<<Грудень 2016>>
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

13

14

15

16

17

18

19

20

21

22

23

24

25

26

27

28

29

30

31