ye-logo.v1.2
18 Вересня, 2019

Як нам готуватися до виборів у парламент

Алла СОБКО Економіка 1604

28 жовтня 2012 року – тобто рівно за рік – відбудуться вибори до парламенту.

Значним чином вони стануть репетицією 2015 року й поставлять багато питань до влади, опозиції та громадян. Відповідь влади досить передбачувана, опозиції – хочеться сподіватися здивує. Громадян – чи буде вона взагалі?

Наша байдужість – запорука їхнього успіху
За рік мають відбутися чергові парламентські перегони, та вже нині частина політиків активно працює лише «на вибори». Чи готові українці до нової порцій обіцянок і чи навчилися відділяти «мухи від котлет»? Правозахисник Євген Захаров стверджує, що ці вибори, як і всі минулі, будуть доленосними для майбутнього країни. «Вже двадцять років українці намагаються відповісти на своє одвічне питання – «куди йти?» і не знаходять однозначної відповіді. Насправді в країні конкурують демократичний і посткомуністичний світогляди. Усі 20 років країна була під владою посткомуністів, деякі з яких щиро прагнули перетворити державу на цивілізовану та європейську. Проте бажання збагачуватися весь час перемагало інші пріоритети. Левова частина українців лишилася бідними й неосвіченими, і, на мою думку, це головна провина української влади», – переконаний Євген Захаров. Він стверджує, що теперішні керманичі декларують європейський вибір та прихильність до демократичних цінностей, водночас зберігаючи збагачення як головну мету і проводячи жорстку внутрішню політику. І немов не розуміють несумісність своїх декларацій і дій. «Вони використовують правоохоронні органи як інструмент для боротьби із своїми політичними опонентами і громадськими рухами, вдаючись до політичних переслідувань, – каже правозахисник. – Вони намагаються залякати людей, примусити їх відмовитися від протестів і підкоритися тому порядку, який пропонується, але досягають протилежного ефекту». Керівництво держави, якщо воно хоче уникнути конфліктів, мусить відмовитися від невпинного бажання переслідувати тих, хто, як їм здається, заважає йти на справжній діалог із суспільством. Більш радикальні методи стосовно самої влади пропонує письменниця Лариса Денисенко: «При владі гоп-стопники. Їх важко чимось збентежити або налякати, хіба що порядністю, але це скоріше їх веселитиме, ніж дивуватиме. Або силою, але вона має бути такою, щоб зразу всіх закатати в бетон. Вони вкорінилися скрізь, і методів своїх не змінюють. В нормальних державах судова, законодавча та виконавча влада – грають роль кілків, котрі тримають над громадянами захисний тент. Нам так не пощастило. Наші кілки – заіржавілі, слабкі, погано вкопані в землю, вони хитаються, не втримують захисний тент, котрий нам, громадянам, падає на голови і щоразу влаштовує темну. Не треба бути наївним, щоб розуміти – чесні вибори їм не потрібні. Але чи потрібні вони нам? Ми розчаровані, втомлені і нікому не довіряємо. Голосуємо автоматично. І саме ця наша байдужість – запорука їхнього успіху, їм навіть особливо витрачатися не доведеться. Варто спробувати витягувати назовні їхню репутацію та змінювати на ці заплямовані простирадла їхні стяги з родинними гербами. І вимагати відповіді. Для цього потрібні небайдужі громадяни, чесні та завзяті журналісти, прокурори та судді, що мають професійну честь. Ми повинні відповідати за власний вибір так само, як і вони мусять відповідати за свої помилки, репутацію та своє ім`я».
Хотіти настільки, щоб змогти
Якщо народ України хоче змінити свою долю на краще, він повинен це зробити. Для цього необхідно і достатньо зрозуміти, що головним чинником поведінки людей в будь-яких обставинах є моральність. Саме вона повинна стати під час виборів як мірилом оцінки кандидатів і партій, так і критерієм власної поведінки. Звісно, кандидати й партії будуть клястися майже на Біблії, що вони «ніколи, нікуди, а тільки для людей». Але варто зазирнути в їхнє минуле. Все, що було в минулому, повториться в майбутньому. Якщо крав, то буде красти, якщо обіцяв і не виконав – не виконає ніколи, якщо був бундючним – таким і помре. Але, як стверджує соціолог Ірина Бекешкіна, люди перед виборами все одно вірять обіцянкам, хоча уже протягом наступних півроку вкотре розчаровуються у своєму виборі. «Соціологічні дослідження засвідчують, що більшість громадян не вважає, що вибори є таким механізмом, який дає їм змогу впливати на владу тому, що політики не виконують своїх обіцянок». Проте, проблема у тому, що політики й не можуть «виконати своїх обіцянок», бо вони обіцяють нездійсненні речі. Зміни у політиці, що відбулися в Україні протягом останніх двох років додали істотних загроз проведенню наступних парламентських виборів.
Згортання демократичних прав і свобод громадян, наступ на свободу слова, обмеження прав громадян на проведення мітингів і демонстрацій, переслідування опозиції, порушення, що були зафіксовані під час проведення місцевих виборів 2010 року – усе це вселяє сумнів, що парламентські вибори наступного року будуть чесними і справедливими, відповідатимуть демократичним стандартам. Громадянське суспільство повинно об’єднатися і зробити усе для того, щоб Україна здала головний тест на демократію – іспит виборами. Наше завдання – змусити політиків грати чесно, змагатися за правилами і демонструвати змістовну гру».
Натомість, відомий журналіст Вахтанг Кіпіані, переконаний, що насправді українці не знають, що відбувається в країні та світі. На інтернет-порталі «Українська правда» журналіст роз’яснює ситуацію так: «Щовечора в новинах нам розповідають про «мудрого стратега з Банкової, Раду, яка працює в унісон з урядом, корумпованих і лайливих даішників, про чергову тваринку, яка загинула в зоопарку, а потім полірують все це піснями, танцями і гумористичними шоу, де українського тільки назва і фінальні титри». Дізнатись з усього цього вінегрету, що є і що буде, хто винен і куди йдемо – нереально». Кіпіані пояснює, що у цій ситуації є три ключових слова: довіра, знання і віра. Українці не довіряють журналістам. Може тому, що наші медіа нездатні пояснити суспільству, що порятунок не у розвагах і не у внутрішній еміграції, а навпаки – у більш активній участі в процесах, які всіх стосуються. «Стосовно знання, – пояснює журналіст, – то не всі українці знають справжню картину щодо «хатинок» Януковича, зернові оборудки Іванющенка, антиукраїнські маразми Табачника, золоті за ціною бурові вишки міністра ПЕК Бойка. Якщо запитати в пересічних людей про корупцію – вони згадають історії про Юльку-крадійку і Лазаренка, але не про тих, хто насправді позбавляє країну майбутнього». Людей переконали, що від гвинтиків-пересічних громадян нічого не залежить. Але ж досвід інших, вільних народів, свідчить – немає іншого шляху, щось змінити, ніж зробити це самому. І не для когось – для себе. «Журналіст не є владою і не є опозицією, він – дзеркало, термометр – переконаний Вахтанг Кіпіані. – Вступаючи в рік виборів, варто пам’ятати, що від кривого дзеркала і непрацюючого приладу буде шкода. Що ж робити кожному? Не боятися. Не брати. Не піддаватися. Не мовчати. Навпаки – говорити. Розслідувати. Втручатись. Відстоювати. Оприлюднювати. Відповідати. Цього достатньо, щоб завтра побачити іншу Україну».

Читайте новини на нашому Телеграмі

Коментарі:

До теми

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Останні оголошення
  Так  Ні, дякую