Цей день в історії Хмельниччини: 5 вересня

5 вересня 1918 року почала діяти книгозбірня Кам'янець-Подільського державного українського університету. Велика роль в організації її діяльності належить Івану Огієнку видатному українському вченому, першому ректору і професору Кам'янець-Подільського державного українського університету. Тож книгозбірня почала діяти ще до офіційного відкриття університету 5 вересня 1918 року.

Правила користування нею підписав ректор, а затверджено їх на засіданні ради професорів. Згідно з цим документом, книжками могли користуватися «в першу чергу професура Кам'янець-Подільського державного університету та українське студентство, в другу чергу - інші читачі, яким таке користування буде дозволено ректором Університету». Причому читачі з-поза університету мали вносити щомісячну абонементну плату (30 марок польських). Зібрані кошти йшли на реставрацію та ремонт книжок, забезпечували канцелярські потреби.

Отже, ректор брав під особисту опіку формування кола читачів і водночас звертав увагу на проблему збереженості книжок. Відтак у правилах п'ять пунктів з тринадцяти присвячувалося саме цим питанням. Зокрема наголошувалося: «В випадку втрати чи ушкодження книжок читачі відповідають за них виплатою всієї дійсної вартості», «в разі недодержання цих правил читач позбавляється наданого права користування бібліотекою».

Велика роль в організації діяльності книгозбірні належить Івану Огієнку видатному українському вченому, першому ректору і професору Кам'янець-Подільського державного українського університету. Фото: k-p.net.ua

Найпершим і найголовнішим напрямом роботи бібліотеки, який ректор очолив особисто, було комплектування (закупівлею чи через пожертви книжок). До всіх українських установ, навчальних закладів, товариств, у різні міста України було розіслано за підписом Івана Огієнка листи такого змісту:

«...Звертаюся до Вас з щирим проханням прикласти і свою долю до збудування нового культурного огнища і подарувати в бібліотеку Кам'янець-Подільського державного українського університету книжки, якими Ви, може, не користуєтеся, а для університетської бібліотеки вони дуже придатні. Особливо Високоповажних авторів прошу подарувати нам усі Ваші твори».

Архівні джерела свідчать, що на це звернення відгукнулися численні представники свідомого українства, навчальні заклади й інституції.

5 вересня 1919 рокув Кам’янці-Подільському створили державну українську гімназію імені Степана Руданського, українського поета та лікаря. 6 років він навчався у Подільській духовній семінарії в Кам'янці-Подільському. Саме 1849 року 15-річний Степан на 6 років став кам'янчанином. І водночас жителем... Палестини. Саме так семінаристи називали густозаселену південно-західну частину міста (від Старопоштового узвозу до Польської брами), де винаймали квартири.

Кам'янець пробував офіційно вшановувати Степана Руданського. Саме в часи УНР існувала українська гімназія імені Руданського, коли 5 вересня 1919 р її об'єднали з російською хлоп'ячою гімназією і створили державну українську гімназію імені Руданського. А в радянські часи в Старому місті на будинку колишньої семінарії (нині це картинна галерея) була меморіальна дошка про те, що тут навчалися Степан Руданський та Анатолій Свидницький. Нині вона зберігається у фондах НІАЗ «Кам'янець». У 2015-у році в місті Степану Руданському встановили нову пам’ятну дошку.

Меморіальна дошка поету і лікарю Степану Руданському в Кам’янці-Подільському. Фото: uk.wikipedia.org

У 1986 році цього дня в Кам’янці-Подільському у міському будинку культури відбувся вечір гумору та сатири, присвячений річниці від дня народження українського байкаря Микити Годованця (1893—1974 роки). Тоді на свято з’їхались письменники з Києва - Євген Дудар, Євген Колодійчук, зі Львова - Іван Сварник, хмельничани Микола Федунець, Володимир Золотарьов та Олександр Шелепало та багато інших. Це стало нагодою для вручення дипломів перших лауреатів премії імені Годованця.

У 1993 році 5 вересня біля села Устя Кам’янець-Подільського району відкрито поромну переправу через Дністер. Зараз більшість поромів не діє.

У 2014 році в зоні проведення операції Об'єднаних сил загинуло п’ятеро подолян:

Сергій Грибков зі Старокостянтинова загинув 5 вересня в бою з російськими диверсантами в районі села Цвітні Піски на Луганщині. Військовий служив у 24-му батальйоні територіальної оборони «Айдар». В квітні 2016 року експертиза ДНК підтвердила, що він загинув і похований під Старобільськом як невідомий герой АТО.

Боєць п’ятої роти другого батальйону 80 окремої десантно-штурмової бригади Едуард Слободян вважався зниклим безвісти після бою, що стався 5 вересня біля села Цвітні Піски на трасі Щастя - Металіст у Луганській області. Едуард Слободян був кулеметником на БТР №129, який підбили і він з’їхав із дороги в лісопосадку.

Солдат 80-ї окремої аеромобільної бригади Володимир Соломчук з Деражні, загинув 5 вересня та був похований на одному із кладовищ Дніпропетровська, як невідомий солдат. І лише за ДНК-тестом вдалося встановити особу воїна. Військовий загинув в бою з російським диверсійним підрозділом в районі села Цвітні Піски на Луганщині.

Доброволець Вадим Шалатовський з Хмельницького загинув 5 вересня у бою на трасі Луганськ-Щастя від обстрілів проросійських бандформувань. Військовий служив у 24-му батальйоні територіальної оборони «Айдар». Експертиза ДНК підтвердила, що він загинув і похований під Старобільськом як невідомий герой АТО.

Хмельничанин Назар Якубовський загинув 5 вересня, коли військова колона у складі другої роти 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» потрапила у засідку ворога на трасі Луганськ-Щастя поблизу селища. Весела Гора, Луганської області. Тіло Назара вдалось ідентифікувати після експертизи ДНК. Прощання з загиблим айдарівцем відбулося аж 26 березня 2015 року.