Цей день в історії Хмельниччини: 31 січня

В працях істориків і краєзнавців в цей день, 31 січня, згадані жертви боротьби проти української національної інтелігенції на Поділлі, початок адміністративно-територіальній реформі і не тільки. А в сучасній історії Герої не оголошеної війни.

Соціально-економічні експерименти більшовицької влади у 20-30-х роках ХХ століття супроводжувалися частими реформами адміністративно-територіального устрою. Постанова від 31 січня 1923 року поклала початок адміністративно-територіальній реформі на Поділлі. Відповідно до неї зменшувалася кількість адміністративно-територіальних одиниць шляхом укрупнення волостей і повітів. Територія сучасної Хмельницької області ввійшла до складу Кам’янецького та Проскурівського округів Подільської губернії та Шепетівського округу Волинської губернії.

31 січня 1935 року Кам’янець-Подільський зоотехнічний інститут переведено до Херсона. Відповідний наказ цього дня видав Народний комісаріат земельних справ Української РСР. Про цю подію писало місцеве видання «Червоний кордон». У повідомленні йшлося, що переведення Кам’янець-Подільського зоотехнічного інституту пояснювалось владою близьким розташуванням інституту до західного кордону СРСР і загрозою початку війни. Післявоєнне відродження зоотехнічної науки почалося з 1954 року, коли відновив роботу Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут.

31 січня 1937 року в Києві заарештували українського байкаря Микиту Годованця. Ухвалою особливої наради при НКВС (Народний комісаріат внутрішніх справ) його вислали на Середню Колиму, де Микита Павлович пробув до 1947 року. Тільки 1954 року йому офіційно дозволили поселитися в Кам’янці-Подільському. Уже в наші дні журналістське розслідування про арешт Микити Годованця провів український поет і журналіст Василь Василашко. Він знайшов справу Микити Павловича в архівах.

"До Микити Годованця прийшли вночі. Співробітник держбезпеки показав ордер на арешт та обшук. Годованця звинуватили в тому, що він створив шпигунську та диверсійну організацію, керував нею, тобто зрадив Батьківщину",- писав журналіст зі спогадів сина байкаря.

Микита Годованець із дружиною та сином. Фото: h.ua

Далі він пише, що зі справи ясно, що Микиту Павловича заарештували не за прямі протиправні дії, а на основі добровільних чи вибитих слідчими свідчень. Він здогадувався про справжню причину його осуду. У листі до Міністерства держбезпеки СРСР 10 травня 1951 року він писав: "Можливо, трагічний вплив на рішення щодо мене мало те, що свого часу я потрапив під час повстання проти гетьмана і німецьких окупантів у продовольчий відділ Директорії, яка очолила на Правобережній Україні це повстання, де я тоді працював інструктором по кооперації (а кооперація входила в цей відділ). У цьому вся трагедія мого життя…" А інші "злочини"? Як зазначив Василь Василашко після детального ознайомлення зі справою, "їх просто фабрикували". Помер байкар 28 серпня 1974 року в Кам’янці-Подільському.

31 січня 1930 року в катівні НКВС попав голова Кам’янець-Подільського Наукового товариства ВУАН (Всеукраїнська академія наук), викладач хімічного технікуму Дмитро Олександрович Богацький, звинувачений в гуртуванні "шовіністично налаштованої інтелігенції з контрреволюційним минулим" і був засуджений на 5 років концтаборів.

Жорстоко обійшлась влада з просвітниками Євгеном Григоровичем Кондрацьким, у 1919-1920 роках, головою Кам’янецької "Просвіти", та просвітником Антоном Михайловичем Шумлянським. В ті часи репресій зазнали учасники краєзнавчого руху, ректори навчальних закладів, музейники, літератори, провідні подільські краєзнавці і вчені.

В такий спосіб тодішня влада створювала умови для появи нового покоління інтелігенції, яке свідомо чи з огляду на долю попередників підтримало офіційний курс влади.

У 2015 році, 31 січня, під час виходу з Дебальцевського котла, загинув славутчанин Юрій Ковальчук. Військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади згорів у БМП.

Мобілізованого Юрія Ковальчука із села Малий Скнит Славутського району більше півроку вважали безвісти зниклим у зоні АТО, знайшли лише за експертизою ДНК.

У Славутській районній раді розповіли, що Юрій Анатолійович воював недовго, буквально кілька місяців. Проте чоловік, захищаючи країну, встиг віддати життя.

Указом Президента України від 6 квітня 2018 року, "за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).