Цей день в історії Хмельниччини: 30 вересня

30 вересня 1497 році польський король подарував Красилів князю Костянтину Острозькому. І вже до середини 14 століття в місті було вже 200 будинків. В 30-х роках 15 століття, коли боротьба між Польщею та Литвою за Волинь і Поділля розгорілася з новою силою, Сигизмунд І, щоб збільшити свій вплив, надав пільги заможній українській верхівці. Тоді міщани Красилова дістали право без сплати мита завозити сіль, раз на тиждень проводити торги, обкладати митом товари, які жителі навколишніх сіл везли на базар. У містечку спорудили замок, згадки про нього трапляються в історичних документах за 1545 і 1552 роки. 9 вересня 1517 року Красилів набуває статусу міста з обмеженим магдебурзьким правом. Наприкінці 16 століття Красилів став власністю Януша Острозького. У володінні князів Острозьких Красилів перебував до 1620 року. Потім містечко переходить, спочатку, до князів Заславських, потім до Любомирських, а потім до Сангушків.

30 вересня в селі Кочубіїв Кам’янецького повіту (нині Чемеровецького району Хмельницької області) в родині священнослужителя народився Михайло Орловський - православний священик та краєзнавець. Хоча батьки належали до пастирської бідноти, але зуміли дати сину необхідну освіту, прищепили любов до літератури, до отчого краю. Спочатку Орловський закінчив Кам’янецьке духовне училище. З 1824 року навчався у Подільській православній духовній семінарії. Тут він захопився читанням художньої та історичної літератури, збиранням власної бібліотеки. Пристрасть до книги зберіг у собі назавжди. Його бібліотека, що у 60-80-ті роки налічувала понад 2000 томів, була найкращою з-поміж приватних на Поділлі за якісним підбором книг, особливо з історії краю. Також були стародруки та унікальні рукописи.

Уже в старших курсах семінарії учень Орловський почав збирати фольклор, записувати звичаї та обряди сіл Кам’янецького повіту, глибоко вивчати історію Поділля. Він здійснив історико-статистичний опис майже усіх міст і містечок Подільської губернії: упродовж 1862—1882 років опублікував у «Подольских епархиальных ведомостях» 41 опис, зокрема, Вінниці, Летичева, Літина, Проскурова, Меджибожа, Смотрича, Сатанова, Ольгополя, Ямполя, Ярмолинців. Автор історичної повісті «Роксолана або Анастасія Лісовська» (1882 рік). За його версією Роксолана була родом із містечка Чемерівці.

У Хмельницькому з 2007 року встановлена міська премія імені Михайла Орловського в галузі історико-краєзнавчих досліджень.

З містом Проскуровим пов’язана історія одних гастролей. Як пише історик та краєзнавець Сергій Єсюнін успішні та водночас трагічні гастролі відбулися в нашому театрі у 1919 році, коли на Поділлі виступав Новий Львівський театр. У липні 1919 року львів’яни перебували в Кам’янці-Подільському. У складі трупи було чимало талановитих українських акторів, серед яких особливо виділялася видатна акторка й оперна співачка Катерина Рубчакова. Поруч із нею на сцені грав і її чоловік Іван Рубчак і 16- річна донька Ольга Рубчаківна — в майбутньому заслужена артистка України й одна з фундаторів київського театру імені Франка. Гастролі проходили успішно, але наприкінці кам’янецького турне Катерина Рубчакова несподівано захворіла. Новий Львівський театр переїжджає до Проскурова, а акторка змушена на деякий час залишитися в приміському селі Зіньківцях у своїх добрих знайомих. На сцені проскурівського театру «новольвівці» почали виступати з 9 серпня 1919 року. У виснаженому громадянською війною місті театр став справжнім осередком добра і миру. Вистави проходили щодня та збирали повні зали глядачів. Проскурівчани палко вітали артистів і з нетерпінням чекали на приїзд Катерини Рубчакової.

Незабаром, відчувши себе краще, видатна акторка прибула до Проскурова. У вересні вона зіграла головні ролі у виставах «Пошилися в дурні», «Безталанна», «Дай серцю волю, заведе в неволю»... Але хвороба з новою силою здолала Рубчакову. Театр 30 вересня відбув у Вінницю, а Катерині довелося в Проскурові проститися з чоловіком, донькою, друзями і повернутися до знайомих у Зіньківці. Там, 22 листопада 1919 року, на 39 році життя, талановита акторка померла від тифу. Відзначимо, що творчість Катерини Рубчакової було визнано не лише в Україні, але і в усьому світі. Невипадково в 1981-82 роках ЮНЕСКО внесло до міжнародного календаря ювілейних дат столітню річницю від дня народження Катерини Рубчакової, останні виступи якої проходили на сцені саме нашого театру.

Підписатися на канал "Є" в Youtube

30 вересня 1920 року в Камянець-Подільський приїхав Симон Петлюра — востаннє. За два тижні, 14 жовтня, прибули й інші члени Директорії. Третя спроба закріпитися у Камянці триватиме до 14 листопада 1920 року, коли Директорія та уряд УНР назавжди залишать Кам'янець-Подільський. 16 листопада в місті остаточно запанували більшовики. 20-21 листопада останні загони української армії перейшли Збруч і потрапили на територію Східної Галичини, що була під контролем Польщі. З ними відступив і Петлюра, який більше ніколи не повертався в Україну. Тож, у Кам'янці-Подільському, адміністративному центрі Поділля, який став тимчасовою резиденцією Директорії і уряду УНР, він провів сумарно понад 100 днів.

На початку 60-х років 20 століття на околиці обласного центру, серед пустиря, розпочалося будівництво школи-інтернату №2. Для цього держава виділила біля 6 мільйонів карбованців. Будівництво велося біля двох років. У школі були створені предметні кабінети, затишні спальні, актовий зал. Навколо було розбито розарій, посаджені фруктовий сад і декоративні дерева. Хмельницька загальноосвітня школа-інтернат №2 почала працювати 30 вересня 1963 року. Саме в цей день вона широко відкрила двері для 300 школярів. З осені 1969 року школі присвоєно статус санаторної і вона прийняла новий контингент школярів: 188 дітей хворих на ревматизм та з вродженою вадою серця. У 1975 році школа набула статусу середньої.

З 30 вересня 1941 року в Проскурові почала виходити газета «Український голос». Будучи органом окружної управи та міської управи Проскурова видання, природно, було рупором німецької окупаційної влади, але друкувало й деякі суто українські матеріали, очевидно, щоб прихилити на свій бік населення.

Наприклад, як пише історик та краєзнавець Сергій Єсюнін, були матеріали, які показували місцевому населенню всю сутність «сталінського комуністичного режиму», щоб на цьому тлі виглядати «визволителями» українського народу. Зокрема, в газетній статті «Таємниці тюремних льохів» (газета «Український голос», №3-4 від 12 жовтня 1941 року): «Ще в царські часи в будинку над Кам’янецьким трактом катували людей. Та найбільшого розквіту ця тюрма досягнула за більшовицького панування: тюрма розширилася, стала вміщати не сотні, а тисячі в’язнів, перетворившись за допомогою катів-чекістів на «фабрику смерті». Тікаючи, чекісти захопили з тюрми засуджених, зруйнували приміщення. Але 3 жовтня 1941 року під час всенародного розбору завалів тюремних льохів знайдено 24 замордованих: 13 полонених німців і 11 українців... 6 жовтня відбулося поховання німців, а 7 жовтня ховали українців. На похороні присутні були представники Окружної Управи, Управи міста, репортери газет, а також велика кількість людей. На що виявилися здатними «гуманні» фашисти, проскурівчани дізналися дещо пізніше, коли почалися масові страти мирного населення... У повоєнні роки проскурівська в’язниця продовжила свою роботу по «профілю». Вона була передана до відомства УМВС і стала слідчим ізолятором (СІЗО).

Минулого року цього дня у Хмельницькому вперше відбувся марш за права тварин. Подія відбувалась у 20 містах України одночасно і вперше в обласному центрі. Долучились до ходи не тільки ті, хто має тварин, а й просто небайдужі мешканці Хмельницького.

Марш за права тварин. Хмельницький, 2018 рік.

30 вересня 2019 року сайт «Є» писав про те, що у Хмельницькому презентували книгу про трагічні сторінки історії міста. Над книгою «Проскурівський погром 1919 року в документах: міфи та реальність» п’ятеро науковців працювали понад два роки. У виданні йдеться про події, які відбувалися 15 лютого 1919 року в Проскурові (нині Хмельницький): криваву подію, яка отримала назву Проскурівський погром. Сучасні історики відносять його до особливо кривавих актів насильства часів Української революції.

У видання увійшли архівні документи, газетні публікації та спогади очевидців про – погром євреїв в лютому 1919 року. Фото: Юрія Олійника