ye-logo.v1.2

Генерал з Поділля, який любив море та гори

Історія 4616
Фото: Юлія Високольська

Серед видатних поляків ім’я Маріуша Заруського в особливій пошані

Бригадний генерал, літера­тор-мариніст, яхтсмен, альпі­ніст, засновник польської гір­сько-рятувальної служби та організатор вітрильного спорту – надзвичайно популярна постать. Проте, мало хто в Україні знає, що батьківщиною легендарного поляка є Поділля.
З Поділля з мрією про море
Маріуш Заруський народився 31 січня 1867 року в старовинному селі Думанові, що розкинулось над річкою Смотрич за 16 верст на північ від Кам’янця-Подільського. Маєток, який орендував його батько Северин, був добротним господарством з хлібними ланами, плантаціями тютюну та буряка. Родина Заруських – а це батько, мати Єфросина, брати Станіслав і Болеслав та дід, мешкали в просторому будинку, з великим садом поруч.
Дитячі роки Маріуша припали на період переслідування поляків після повстання 1863 року, у якому брав участь і його батько. Але клопотання дворян та місцевих селян дозволили уникнути заслання до Сибіру. Батько продовжив вести господарство у Думанові та намагався дати дітям ґрунтовну освіту. Спочатку Маріуша віддали до приватної школи Мілковських у Могилів-Подільському, далі було семирічне навчання в Кам’янець-Подільській гімназії, по закінченні якої у 1885 році юнак вступив на фізико-математичний факультет Новоросійського університету в Одесі. Саме тут Маріуш закохався у море назавжди. І незабаром, під час канікул, здійснив свою першу морську подорож до Бомбею простим моряком.
В останнє десятиліття ХІХ ст. Маріуш Заруський в Одесі став членом одного нелегального гуртка, який тримав зв’язок із польськими рухами “Польська ліга” та “Сокіл”. Це не могло оминути уваги поліції, яка у 1894 році серед інших заарештувала нашого земляка. На той час він закінчив університет, прослужив декілька років в російській армії і працював помічником контролера Одеської контори Державного банку. Маріуш отримав п’ять років заслання до Архангельської губернії.
Там він працює вантажником в порту, одночасно займається політичною діяльністю. За підтримки польської общини Заруський видав збірку “Із Надсона – вибрана поезія” – першу книгу польською мовою у цьому північному місті. Неймовірно, але, перебуваючи у засланні, Маріуш домігся від губернатора дозволу влаштуватися матросом на корабель. Гарантією повернення стало чесне слово поляка. Перше плавання він здійснив на шхуні “Держава”. Після повернення М.Заруський закінчив Морську школу і отримав звання штурмана каботажного судноплавства. Вже навесні 1899 року як штурман веде вітрильник “Надія” у норвезькі порти. Враження від подорожі він відобразить у своїх поетичних збірках “Морські сонети”, “Північні моря”.
Після закінчення терміну заслання М.Заруський повернувся до Одеси, де одружився з Ізабеллою Кетлінською – теж подолянкою, донькою відомого у Могильові-Подільському лікаря.
Успіх у кожній справі
У 1901 році сім’я Заруських переїхала до Кракова, де Маріуш закінчивши мистецьку школу, пише підручник “Мистецтво мореплавства” та співпрацює з редакцією “Великої сучасної ілюстрованої енциклопедії”. Але фінансові труднощі та здоров’я дружини змушують М.Заруського шукати нове місце проживання. Вибрали містечко Закопане, яке на початку ХХ століття називали “гірською перлиною Татр”. Там Маріуш став “хрещеним батьком” зимового альпінізму в Татрах: підкорив близько 20 вершин, проклав майбутні туристичні маршрути, активно пропагував лижний спорт. Одночасно створив рятувальну групу, яка у 1909 році переросла у “Татрську добровільну рятувальну службу”, – першої подібної служби у Польщі.
Напередодні Першої світової війни М.Заруський активно включився до національного руху відновлення незалежності Польщі. З серпня 1914 року він почав військову службу, дослужившись за 12 років від рядового до бригадного генерала. У 1923 році М.Заруський був призначений на посаду ад’ютанта президента Польщі С.Войцеховського. Однак за три роки, не бажаючи брати участі у інтригах у вищих ешелонах влади, подав у відставку.
Маріуш вирішив присвятити залишок життя своїй юнацькій мрії – морю. Тим більше, вихід Польщі до Балтики давав таку можливість. Він у 1923 році організував “Морську і річкову лігу” та “Польський яхт-клуб”, бере участь у заснуванні інших морських інституцій у Польщі. На посаді генерального секретаря Комітету народного флоту об’їздив усю країну з метою популяризації мореплавства. На пожертви населення було придбано вітрильний фрегат “Дар Поможа”, яхти “Феміда І” і “Феміда ІІ”. Як капітан цих суден, М.Заруський здійснює навчальні морські рейси для молоді… Проте, амбітні цілі деяких польських високопосадовців призвели до ліквідації у 1932 році Комітету народного флоту, що стало важким ударом для 65-річного Маріуша. Але генерал знайшов сили продовжити займатись улюбленою справою. На початку 30-х років М.Заруський підготував три посібники з мореплавства, активізував свою діяльність з молодим поколінням, високо цінуючи виховне значення і можливості харцерства (скаутської організації). Перша навчальна харцерська шхуна “Завіша Чарни” з’явилася у 1934 році, й на посаду капітана запросили М.Заруського. Екіпаж, який більш як наполовину складався з підлітків, здійснив перший рейс за маршрутом Копенгаген – Лондон – Антверпен.
Трагічна загибель та вічна пам’ять
Друга світова війна, що розпочалась у 1939 році, не дозволила здійснити М.Заруському все задумане. Тікаючи від фашистів, генерал виїхав до Львова. Але вже у вересні 1939 року до міста увійшли радянські війська. Підрозділи НКВС одразу розпочали арешти “неблагонадійних буржуазних елементів”, до яких зарахували й 72-річного генерала. М.Заруський був засуджений на 5 років заслання і переведений до Херсонської тюрми №2 НКВС для подальшої відправки у Сибір. У Херсонській в’язниці Маріуш важко захворів на дизентерію і 8 квітня 1941 року помер у тюремній лікарні. Так, у радянській тюрмі безглуздо загинув видатний поляк, не причетний до жодних злочинів чи чогось протиправного. Це підтвердила постанова Львівської обласної прокуратури від 21 червня 1989 року, якою Маріуша Заруського було реабілітовано.
У Польщі ім’ям генерала Заруського названо близько 40 шкіл та велика кількість харцерських дружин, гавань порту в Гдині, Будинок туриста в Закопане та багато вулиць. З 1945 року Спілка польських літераторів нагороджує письменників-мариністів літературною премією його імені, а у вересні 2009 року Національний банк Польщі випустив в обіг золоту монету номіналом 100 злотих, присвячену 100-річчю заснування Татрської добровільної рятувальної служби. На аверсі монети – зображення першого голови цієї організації М.Заруського.
В Україні про генерала вперше заговорили лише на початку 90-х років. У 1999 році за допомогою краєзнавців Херсона вдалося виявити місце поховання в’язнів місцевої тюрми та встановлено надгробок на могилі М.Заруського. Згодом до Херсону в дар католицькій громаді міста були доставлені дзвін “Генерал Заруський” та пам’ятна дошка з написом: “Для того, котрий полюбив гори і моря, а понад усе – Вітчизну і цієї любові навчав своїх вихованців”. 18 квітня цього року в Херсоні відбулися заходи в пам’ять 70-річниці загибелі Маріуша Заруського, на яких була присутня поважна польська делегація на чолі з начальником канцелярії Президента Польщі, міністром Яцеком Міхаловські.
Отже, у Херсоні вже не перший рік шанують видатного поляка. Можливо, й нам, подолянам, варто вшанувати пам’ять про видатного сина України і Польщі. Тим більше – у січні наступного року буде 145-а річниця з дня народження Маріуша Заруського.

Сергій ЄСЮНІН, м.Хмельницький; Василь ЧЕРНЯК, Вінницька область.

Коментарі:

Інформація з інших ресурсів

Популярні новини

Новини Хмельниччини
Останні оголошення
  Так  Ні, дякую