Хмельницьким їдальням – 120 років

Смачно пообідати в розкішному кафе чи ресторані – не кожному по кишені. Доводиться втамовувати голод на роботі або канапкою з чаєм, або різними «мівінами», чи іншим «перекусом». Разом із тим, регулярне і корисне харчування – це єдина стаття витрат, на якій експерти не радять економити навіть під час кризи.

Щоправда, поняття «смачно пообідати» і «добре зекономити» ніби й не сумісні, адже більшість хмельничан, які обідають у кафе-ресторанах, щоразу позбуваються мінімум 30-40 гривень. Альтернативою відносно дорогим обідам у ресторані можуть стати звичайні їдальні. Вони – породження індустріального суспільства ХІХ століття, коли робітникам при 12-годинному робочому дні готувати собі їжу просто не вистачало часу. Власники підприємств, аби їх працівники не переймались проблемою харчування, почали відкривати при заводах та фабриках їдальні. На відміну від закладів ресторанного типу, їдальні просто харчують людей за прийнятну ціну та мають мінімальний асортимент. Існували вони у Проскурові здавна, а їх кількість була чималою. Так, у 1910 році, харчевень, закусочних і чайних нараховувалось 17, а приміром, ресторанів і трактирів – 9. Справжній розквіт їдалень припадає на радянські часи. У 1930-х роках у Проскурові діяло три загальні їдальні та ще до десятка відомчих (в установах, навчальних закладах, на підприємствах тощо). У 1960–70-х роках кількість загальних та відомчих їдалень сягала понад трьох десятків. Найбільшими закладами міста на початку 70-х були їдальні: №2 на вул. Заводській; №3 на вул. Індустріальній, 88 (нині – Чорновола); №4 на вул. Курчатова, 8; №6 на вул. І.Франка, №7 на вул. Тернопільській; №9 на вул. Фрунзе, 72 (нині – вул. Кам’янецька); №11 на вул. Індустріальній, 43; №12 на вул. Примакова, 25. Ціни в них всюди були майже однакові – обід від 50 до 80 копійок. При всій своїй схожості, їдальні все-таки відрізнялись рівнем обслуговування. Елітною вважалась їдальня №5 у приміщенні Будинку Рад – чемний персонал, чисті столи, якісні харчі. Але, до неї можна було потрапити лише витримавши певний, як нині кажуть, «дресс код» – пройти повз уважний погляд чергового міліціонера у фойє. Отож, і виходить, що харчувались тут здебільшого працівники партадмінапарату та представники інтелігенції. Сьогодні на цьому місці ресторан «Континенталь». А пообідати разом з обласними чиновниками можуть усі бажаючі. Смачний обід вам обійдеться від двадцяти гривень, залежно від того, наскільки ви голодні.
Дешевше, але теж ситно, можна пообідати у «Домовій кухні», що на вул. Володимирській. Особливо їдальня сподобається тим, у кого ностальгія за усім радянським: столи і стільчики тут з лакованої, розчепіреної від впливу часу і постійного протирання тирсоплити; алюмінієві, покручені тим самим часом і голодними відвідувачами виделки і ложки; надщерблений посуд та штучні квіти на столах. Якщо чесно, обідати тут не було особливого бажання: не надто ми й голодні були, до того ж не мали потреби згадувати шкільні часи з такими ж алюмінієвими столовими приборами. Проте, за нашим спостереженням, відвідувачів тут не менше, ніж у сусідніх кафешках. Заклад працює протягом усього робочого дня, і сніданок, який повільно переходить в обід, а згодом і вечерю, можна скуштувати без проблем.
У відомій у народі 33-й їдальні, що на вулиці Соборній, пообідати нам не запропонували, але звичайний «перекус зі стограмом» знаходять для кожного. Зала на другому поверсі працює лише на замолення, і те, що залишається від бенкетів, очевидно, й слугує закускою для постійних клієнтів. Кремезна жіночка у милому ковпаку та білому халаті розрекламувала нам усі види послуг, основу яких складають ті ж таки бенкети з будь-якого приводу: тут можна відсвяткувати і весілля, і поминки.
Їдальня «Поділля-плюс», що на Тернопільській, зустріла нас піснями Олега Газманова, велетенськими китайськими трояндами на підлозі та радянськими меблями і щирими висловами «Смачного» звідусіль. «Борщ червоний, борщ зелений, суп-харчо, суп гороховий, суп з фрикадельками, солянка, плов, гуляш, макарони, горох, гречка, картопля, котлети, відбивні, яєчня, рибка смажена...», – нахвалювала асортимент господиня-продавчиня. Їсти не дуже хотілося, але на півпорції борщу (хоча в більшості місцевих кафешок це вважалося б порцією з «добавкою»), плов з м’ясом та томатний сік вона нас таки вмовила. Коштувала трапеза 10 гривень 17 копійок, але подужати її не вдалося. Годують хмельничан в їдальні «Поділля-плюс» вже близько чверті віку. У будні попоїсти тут можна щодня з 9-ї до 15-ї, у вихідні – заклад працює під замовлення. А ще в їдальні можуть приготувати щось спеціально для вас. Скажімо, сьогодні кажете, що душа прагне голубців, і вже завтра з апетитом їх наминаєте.
Один з небагатьох оплотів громадського харчування радянських часів – їдальня заводу «Новатор», що на вул. Тернопільській. Колишній гігант промисловості радіозавод, має їдальню, що за площею нагадує футбольне поле. Більше трьох сотень заводчан (не рахуючи зали, що на першому поверсі) можуть одночасно насолоджуватися трапезами майже без відриву від виробництва. Щоправда, лише обідніми, адже працює заклад громадського харчування з 11.00 до 13.30. Як розповіла касир їдальні, близько 90 відсотків їхньої клієнтури – це новаторці, решта 10 відсотків – працівники прилеглих приватних майстерень та підприємств. У навчальну пору року за здобною випічкою і компотами бігають заводськими сходами студенти тутешніх училищ.
Пообідати за червонця в їдальні «Новатор» також можна ситно і смачно. Гороховий суп, салат «Сирковий», макарони, котлета і компот – 10 гривень 25 копійок. А де, коли і кому востаннє доводилося чути такі ціни, як: «каша ячмінна – 70 копійок», «каша кукурудзяна – 80 копійок», «макарони – 1 гривня 15 копійок», «компот вишневий – 85 копійок»?! Проте, на відміну від майже радянських розцінок на страви, заклад пропонує цілком сучасні послуги. До прикладу, обіди «на виїзді». «Якщо підприємство має власне авто і хоча б два десятки співробітників, – каже директор їдальні «Новатор» Надія Дзяворук, – за 8-10 гривень ми готові по-домашньому нагодувати хмельничан будь-де».
Своєю їдальнею може похвалитися й ВАТ «Укрелектроапарат». Затишна зала із сучасними меблями, декором, апаратурою, посудом і, звісно ж, обслуговуванням. «Смачний» аромат розноситься не лише приміщенням їдальні, а й частиною вулиці Чорновола. Обідають тут, в основному, працівники підприємства. «Я тут працюю вже майже двадцять років і обідаю майже протягом усього часу, – ділиться Володимир Н. – Дружина знає, що я люблю такі котлети, як у нашій їдальні. І борщ, якщо чесно, люблю більше наших куховарок, ніж домашній. Тільки дружині не кажіть (сміється). Їдальня для нас – це не просто прийти і поїсти – це добрячий кусень життя, тут ми навіть виробничі питання вирішуємо».
З історії: Перша їдальня у Проскурові була відкрита у 1891 році при цукрозаводі купця С.Маранця. Розміщувалась вона на території заводу, на першому поверсі триповерхового приміщення казарм для робочих та діяла лише в сезон цукроваріння, коли на підприємстві працювало до 470 робітників. На початку ХХ століття у Проскурові з’явилися ще дві їдальні, але не заводські, а благодійні. Перша з них, єврейська їдальня для бідняків, була відкрита біля хоральної синагоги. Друга, безкоштовна їдальня для бідняків, – поблизу ярмаркової площі на вулиці Великій Вокзальній (нині – Шевченка). Отож, перші їдальні стали закладами харчування для пролетаріату та незаможних городян.