Звідки почалось Пересопницьке Євангеліє

Село Двірець Ізяславського району пов’язують з започаткуванням унікальної пам’ятки українського православ’я та писемності ХVІ століття – Пересопницького Євангелія. Творці священної книги залишили достатньо інформації, яка вказує на час та обставини її написання. Усе, що відомо дотепер про цю пам’ятку, почерпнуто переважно з її тексту – із записів післямови та у кінці окремих частин. Зокрема, відомо що фундувала працю над рукописом дружина князя Кузьми Івановича Заславського Настасія Юріївна, яка походила з роду Гольшанських. Над текстом Євангелія трудилися пересопницький архимандрит Григорій та писець Михайло Василієвич із Сянока. З приводу початків створення Пересопницького Євангелія на третій сторінці книги є такий запис: «Доконана єсть перша часть науки читання презь рокь Святого Євангелія в дворци манастыри жеславськом при церкви Святия и живоначальныя Троица. А почалос єсть писати сіє Євангеліє року 1556-го августа 15 на день Успенія Пресвятия наше Богородица и Прсно Девы Маріа».
Якщо стосовно дати започаткування Пересопницького Євангелія сумнівів не існує, то стосовно місця – «в дворци монастыри жеславськом при церкви Святыя і живоначальныя Троица», тут думки істориків дещо розділились. Більшість з них вважає, що започатковане написання книги було в монастирі Св.Трійці, який існував у ХVІ століття в у селі Двірець Ізяславського району. Дослідники ХІХ століття та деякі наші сучасники, місцем, де знаходився монастир Св.Трійці називають Ізяслав. Серед названих версій здебільшого затвердилась перша думка, у зв’язку з чим виникає певний інтерес до давньої історії села, й передусім до періоду ХVІ століття. А тут можна знайти цікаві факти, котрі стосуються монастиря та Євангелія.
«Село на имя Дворец ему есмо дали»
Чи не єдиний та найповніший історичний нарис про село Двірець знаходимо у третьому томі «Историко-статистического описания церквей и приходов Волынской епархии» 1893 року, складеному Миколою Теодоровичем. Тут крім загальної інформації про місцерозташування села, склад парафії, опису сільського храму, подані три документальні згадки ХVІ століття про село Двірець. Зокрема, зазначене наступне: «Село Дворец, как имение князя Кузьмы Заславского, а раньше принадлежавшее Кременецкому замку, упоминается в описи Кременецкого замка от 1545 года, - где, между прочим, сказано, что на работы … в сем замке, князь – епископ Януш, владелец замка, употреблял крестьян «з имений князя Космы Заславского выслужоных, которыи тягнули в Кремянци з Дворца, з Белогородки, з Сенютки, з Теновки, а з Булышевцов». Ниже в той же описи сказано, что одну из городен в сем замке «должен исправлять князь Кузьма Заславский с имений своих Дворца и Белогородки, и с прочих приселков, которые поименованы выше – при описании мостовой роботы»… Князьям Заславским село Дворец досталось в 1501 году 30 марта по привилегии великого князя Литовского Александра, наддавшего это село князю Ивану Юрьевичу Заславскому, отцу Кузьмы. Сама привилегия читается так: «Сам Александр. Чиним знаменито сим нашим листом, хто на него посмотрит, або чтучи его услышит, кому ж того потреб будет ведати: бил нам чолом князь Иван Юрьевич Жеславский и просил нас, абыхмо дали ему село в Кремянецком повете на имя Дворец. Ино мы вбачивши службу его к нам верную, из ласки нашое тое село у Кремянецком повете на имя Дворец ему есмо дали и потверждаем то сим нашим листом вечно и непорушно…».
Отже, з історичного нарису Теодоровича бачимо, що село Двірець зазначене як маєтність князів Заславських з 1501 року (найдавніша згадка про село) та перебувало у володінні цього князівського роду протягом першої половини ХVІ ст. – спочатку у Івана Юрійовича Заславського, згодом у його сина Кузьми Івановича Заславського. Відомостей про існування монастиря у Двірці у процитованому нарисі не має.
Перші власники Двірця
У того ж М.Теодоровича в описі міста Заслав знаходимо відомості про згаданих князів Заславських та пов’язані з їх іменами ще дві згадки про село Двірець.
Князь Іван Юрійович «был муж храбрый и воинственный» та фігурує в актах від 1506 та 1508 років. Причому, в останньому з них йдеться й про село Двірець. Зокрема, «1508 года 29 июня в Минске король Сигизмунд І подтверждает князю Ивану Юриевичу Заславскому право на владение селом Дворцом и двумя пустыми дворищами подле Луцка…, наданными ему еще его братом, королем Александром, а также надает ему еще село Белогородку…». Князь Іван Юрійович помер близько 1520 року, мав п’ятеро синів. Серед них нас цікавить Кузьма Іванович Заславський, який отримав у спадщину Двірець і прославився деякими перемогами над татарами. Князь Кузьма був одружений з княжною Анастасією Гольшанською і від шлюбу з нею мав дочку Ганну і трьох синів: Петра, Михайла і Івана. Так от, Теодорович зазначає, що останній з його синів – Іван (Януш) Кузьмич Заславський 12 червня 1556 р. виконав посмертну волю батька свого (помер 9 травня 1556 р.) і віддав на монастир Св. Трійці села: «Дворец, Волыжинцы, Завадинцы (нині – Двірець, Білижинці та Завадинці Ізяславського району) і Сенютки (нині – Синютки Білогірського району)».
Воля батька
Тут зауважимо, що наводячи цей факт, Теодорович припустився помилки, назвавши монастир Св. Трійці «Дерманським». Насправді, у грамоті, що засвідчує виконання цієї батьківської волі, фігурує монастир «дворецький». До речі, це є поки найдавнішою згадкою про «монастыр дворецкий», де, як нам відомо, було започатковане написання Пересопницького Євангелія. Ми відшукали текст грамоти Івана Кузьмича Заславського, який був опублікований 1863 році в працях Археографічної комісії та має наступне читання:
«1556 июня 12. Вкладная грамота князя Януша Жеславского и матери его Анастасии Гольшанской на четыре села в пользу Троицкого монастыря.
Во имя Божье станся ку вечной речи памяти. Я, Януш Кузминич Жеславский, весполок з еи милостью кнегинею, маткою моею, княжнею Настасею Юреевною Голшанского, штож отец мой небожчик князь Козма Иванович Жеславский мал надати монастыру нашому дворецкому ку церкви святой Тройце именье свое отчизное, село Дворец, с ставом и з млыном того села, другое село Волыжинцы, третее Завадинцы, четвертое Сенюшки; а так я, весполок з кнегинею еи милостью маткою моею, пополняючи волю небожчика князя его милости, отца моего, надаемо тыи имения вышь означеныи, зо всеми данинами грошовыми, и теж землею бортною, и даниною медовою, и бобровыми гоны и зо всеми доходы, якими колвек имением названы будут, тых то именей вышеописанных, в которые не маем мы сами уступовати и потомкове наши на веки вечные; яко есмо весполок з кнегинею еи милостью, матухною моею, зволившися, казали в евангилии записати, и для лепшой ведомости властивою рукою своею подписал. А то се стало року Божого Нароженья 1556 лета, месеца июнь 12 день.
Акт этот вписан в рукописное евангелие (хранящееся в Императорской Публичной библиотеке) первой половины ХVІ века. В конце грамоты подпись: Януш Кузминич Жеславский власною рукою своею визнавает. К акту приложены пять перстневых свидетельских печатей, вытиснутых на сургуч».
У цьому документі особливо цікаво те, що акт, як вкладена грамота, був вписаний в рукописне Євангеліє першої половини ХVІ століття 12 червня 1556 року, тобто за два місяці до започаткування Пересопницького Євангелія. Але, що це за рукописне Євангеліє першої половини ХVІ століття? Чи збереглося воно тепер у Російській публічній бібліотеці (колишній Імператорській публічній бібліотеці)? Відповіді на ці питання відкриють нові сторінки до історії села Двірець. Поки ми можемо лише припустити, що обидві події 1556 року, в яких фігурує двірецький монастир – грамота 12 червня та початок написання Пересопницького Євангелія, пов’язані із смертю князя Кузьми Івановича Заславського: у червні син виконав його волю про надання чотирьох сіл (у т.ч. й Двірця) двірецькому монастиреві, а через два місяці князева дружина фундувала у цьому монастирі написання Пересопницького Євангелія, що теж могло бути посмертним бажанням Кузьми Івановича. Цілком ймовірно й те, що згадане у грамоті Євангіліє першої половини ХVІ ст. було саме тією книгою, з якої й почали перекладати та писати Пересопницьке Євангеліє.