«Поховані» між багатоповерхівками

В’їжджаючи до обласного центру з його північного боку і курсуючи проспектом Миру, неподалік висотки №102 не кожному потрапляє у вічі малопримітний, хоча й кількаметровий дерев’яний хрест на невеликому пагорбі. Ще важче віриться у те, що саме тут, поруч із новозбудованими житловими будинками і магазином інструментів знаходиться могила-курган, вік якої, за свідченнями істориків, близько 2700 років. Місцеві мешканці «по-народному» називають цю могилу «козацькою». Хоча, звісно ж, насправді вона набагато древніша.
За словами завідувача відділу історії Хмельницького обласного краєзнавчого музею Сергія Демидка, перші відомості про курган між селом Лезневе та містом Проскурів наведені 1901 року в роботі Євфимія Сіцінського «Археологічна карта Подільської губернії». А ось перше розвідкове обстеження пам'ятки з встановленням її розмірів та місця розташування проведене у 1997 році самим паном Сергієм. «За даними розвідки, курган розташований на вододільній частині плато у мікрорайоні Виставка, – розповідає пан Демидко. – Висота насипу до 2 метрів, діаметр – 20 метрів. Поверхня задернована».
Тривалий час курган перебував у зоні інтенсивної забудови, що загрожувало ушкодженням, а то й повним знищенням насипу. А на місці древнього поховання не було навіть таблички з необхідною інформацією – що воно тут таке. Захистити «козацьку» могилу вирішили представники місцевого козацтва. Незважаючи на перестороги співробітників обласного краєзнавчого музею та обласного відділу охорони культурної спадщини, вони встановили на верхівці кургану дерев’яний хрест.
«Ініціатори цього заходу забули, що, по-перше, згідно із Законом України «Про охорону культурної спадщини», зазначені дії тягнуть за собою кримінальну відповідальність. А, по-друге, кургани – це поховальні споруди дохристиянського (поганського) часу», – пояснює Сергій Демидко.
Проте, як не парадоксально, але саме хрест і став своєрідним оберегом цього історичного місця від хвацьких забудовників, хмільних компаній, що прагнуть відпочинку на природі, та від вигулу чотирилапих домашніх улюбленців. Хоча, за словами мешканців будинку, чиї вікна виходять на курган, невігласи все одно трапляються.
«Розкопками доведено, що могильний курган міг бути насипаний не пізніше VІІ–ІІІ ст. до нашої ери, – розповідає заступник голови громадської організації «Українська громада» Володимир Кузьма. – А на той час на наших подільських землях проживали скіфи (скити) – орачі. Про це подає відомості батько історії Геродот. Скіфи вміли боронити свою землю і мали в сусідніх народів славу переможців. Вони вважали за найбільше лихо втратити славу і бути переможеними, тому боролися відчайдушно. Очевидно, після одного з таких боїв і з’явився цей курган – могильник. Переможені загиблим курганів не насипали. Курган – це символ слави, а слава належала лише переможцям».
За словами директора фонду «Відродження історичної спадщини українців» Івана Вакалюка, ще у 2010 році сесія Хмельницької міської ради підтримала звернення «Української громади» і доручила міському управлінню архітектури провести конкурс на спорудження пам’ятника «Скіфський курган – історія наших предків». «Перемогу у ньому здобув проект народного художника України Миколи Мазура, – розповідає Іван Дмитрович, – з доповненнями його зятя – молодого скульптора Романа Албула. Крім досипаного кургану, тут будуть чотири великі камені, що вказуватимуть на сторони світу і давній посівний календар. За попередніми оцінками, композиція обійдеться у суму до 3 мільйонів гривень. Можливо, дещицю виділить міська влада, але найбільше розраховуємо на благодійні внески громадян і юридичних осіб».
«Головна суть пропозиції полягає в тому, що бойові кургани – могили –насипались руками тисяч людей, багатолюдною «толокою», – розповідає Микола Іванович. – І щоби ми краще усвідомили, що саме споруджуємо, пам’ятали про це і передавали цю пам'ять своїм нащадкам, слід також створити таку «народну толоку». Кожен хмельничанин повинен долучитися до святої справи, висипавши на курган шапку чи жменю землі, або допомогти копійкою».