Хто очолював Хмельницький за всю його історію?

Міське самоврядування в нашому обласному центрі нараховує вже не одну сотню років. Ще 1566 року, коли Плоскирів став містечком та отримав міське Магдебурзьке право, у ньому почали діяти органи місцевого самоврядування. Це означало, що управління в місті перейшло до виборчого уряду – магістрату, що складався з Лави та Ради. Лаву очолював війт, а Раду – бурмістр. Рада була виконавчим органом міського самоврядування, а Лава – судовим. Але слід зауважити на те, що фактично до початку XIX століття Плоскирів був приватновласницьким містом (з другої половини XVIII століття ним володіла родина Замойських), і тому життя міста та діяльність магістрату значно залежала від волі власників. Щодо діяльності проскурівського магістрату того часу, то цікаві відомості знаходимо від 1785 року. Згідно з протоколом декрету ординації Замойських, вибори міських урядників проводилися щорічно перед Новим роком у приміщенні ратуші. Після обрання членського уряду приймали присягу на колінах. Засідання міського уряду відбувалися двічі на тиждень: у вівторок і суботу. Міський уряд виступав також і першою судовою інстанцією, але тяжкі кримінальні злочини розглядав лише громадський суд, призначений власниками міста. Ще є свідчення, що бурмістром того року був Войцех Яцентій Завадський. Між іншим, він був неписьменний, і тому засвідчував свою персону у документах звичайним хрестиком.

Дума та управа

З XIX ст., після при¬єднання Поділля до Російської імперії, міське самоврядування у Проскурові деякий час залишалося, як і раніше магістратським. Але з січня 1880 року в нашому місті вперше відбулися вибори до міської думи нового типу, що діяла згідно з «Міською реформою 1870 року». З тих пір міський голова міг впливати на розвиток міста.

У січні 1880 році міським головою став помічник повітового справника К. Пенський. Але перший млинець виявився глевким – голова був безініціативний та ще й зловживав алкоголем. З наступним поталанило більше: Віктор Івашкевич керував містом 12 років (у 1884-92 та 1896-1900 роках). За той час Проскурів став набувати обрисів справжнього міста – забудова велася за новим перспективним планом: споруджувалися цегляні будинки, виросло військове містечко в Дубовому, була відкрита безкоштовна міська лікарня, міський театр, на вулицях з’явилася бруківка. Добрим словом слід згадати й Павла Дорошкевича (головував у 1908-1916 роках). При ньому в Проскурові з’явилися перші кінотеатри, телефон, газети, електрика, залізничне сполучення із Шепетівкою та Кам’янцем-Подільським. Останнім міським головою у царський період, але першим і чи не єдиним корінним проскурівчанином, був Микола Сікора, якого обрали 1917 року. Його родина здавна мешкала у місті, батько та дід були поважними службовцями, а самого Миколу Вікентійовича чотири рази поспіль обирали членом управи та гласним міської думи.

Радянський період

Після встановлення радянської влади, набуло змін і міське самоврядування. З того часу у виборах беруть участь усі мешканці міста, думу замінила рада, управу – міськвиконком, а міський голова став затися головою міськвиконкому. Серед керівників міста 20-30-х років найдовше «протримався» Карл Кошарський – колишній слюсар гречанського депо, боєць Червоної гвардії, який з 1924 року був депутатом міської ради, а з 1926 до початку 1930-х – головою міськвиконкому. При Кошарському Проскурів остаточно відродився з руїни громадянської війни, отримав повноцінний водогін, автобусне сполучення, потужну електростанцію.

У повоєнні роки голови міськвиконкому змінювалися майже через кожні рік-два, і тому не дивно, що з 1944 по 1961 рік місто мало дев’ять (!) керівників. Абсолютний рекорд найкоротшого «правління» належить Петру Шимку, якого призначили головою міськвиконкому 30 березня 1944 року, а вже через 35 днів (5 травня) його перевели на посаду голови Кам’янець-Подільського райвиконкому, а на зміну прийшов новий голова – О.Степаненко. Серед «короткотермінових» голів запам’ятався хіба що Андрій Шоханов – за роки його головування (1953-1956 рр.) Проскурів був перейменований на Хмельницький, були відкриті міська лікарня та міська стоматологічна поліклініка, розпочата газифікація міста, завершено спорудження Будинку Рад та впорядкування навколишньої площі (нині – майдан Незалежності), а на привокзальній площі встановлений пам’ятник Б.Хмельницькому.

З початку 60-х років влада в місті стабілізувалася. З 1961 по 1973 рік Хмельницьким головою був Костянтин Карлов, дванадцятирічне керування якого відзначилося відкриттям першого вузу, введенням в дію тролейбусного сполучення, розбудовою Південно-Західного мікрорайону, появою телебачення, будівництвом таких величезних підприємств, як радіозавод та «Катіон». Наступні сім років (1973-80 роки) головував Анатолій Сургунд – при ньому в Хмельницькому розгорнулося широкомасштабне житлове будівництво панельних багатоповерхівок, до міста було приєднано мікрорайон Лезнево, зведені 16-поверхові «хмарочоси». До речі, у Хмельницькому й досі проводиться щорічний шаховий турнір пам’яті Анатолія Сургунда, адже тодішній мер активно займався спортом і був палким прихильником шахів. Від 1980 по 1990 роки міськвиконком очолював Іван Бухал. За цей період прокладено Чернелівський водогін, збудовані нові споруди театру, автовокзалу, залізничного вокзалу, центрального ринку, палацу піонерів, став до ладу новий аеропорт, закладено мікрорайон Озерна, включено до меж міста мікрорайони Ружична та Книжківці.

Незалежні мери

Першим мером Хмельницького в роки незалежної України став Михайло Чекман, який керував містом з 1990 року до дня своєї трагічної загибелі у 2002 році. Звершень за ці роки було чимало, і гадаємо, всі хмельничани їх добре пам’ятають – від подій у галузі культури (відкрито дитячу школу мистецтв, моно-театр «Кут», народний дім «Просвіта» тощо) до здобутків у соціально-економічній сфері (розбудова комплексу речових ринків, нового мікрорайону Раково-2, розквіт приватного підприємництва тощо). Але найголовніша заслуга Михайла Костянтиновича, що під його головуванням місто пережило надскладні часи перехідного періоду до нових економічних та політичних відносин у суспільстві. І не лише пережило, а й зберегло поступальний розвиток. Хмельницький – одне з небагатьох міст України, у якому в 1990-х роках продовжувало зростати населення та вестись будівництво. До речі у минулорічному списку «Почесних хмельничан», серед журналістів та громадських діячів, який наш журнал складав, Михайло Чекман отримав чи не найбільшу кількість голосів («Проскурівський телеграф» №8 від 23 вересня 2010 року). У 2002-2006 роках міським керманичем був Микола Іванович Приступа, який завершив частину розпочатих попереднім мером справ (будівництво стадіону, прокладання нових тролейбусних ліній). Продовжує традиції попередників нинішній Хмельницький голова Сергій Мельник. Саме за його каденції співоче поле стало гіпермаркетом «Епіцентр», «Таврією» та ТРЦ «Оазис», на вулиці Проскурівській перекрили рух транспорту, і звузили її рівно на площу одного торгового центру – «Променад Олександрівський». Місто набуло привабливого вигляду: відремонтовані дороги, збудована спортивна школа по вулиці Прибузькій, оновлені усі міські. Місто розвивається, з кожним роком стає все гарнішим та з оптимізмом дивиться в май¬бутнє.

Довідка: Війт або Войт (нім. Vogt, пол. W?jt, Woyt) – службова особа, обрана, переважно з заможного населення, що очолювала магістрат у містах України, заснованих на магдебурзькому праві, у 15 – 18 століттях. Посада війта спочатку була спадковою, але з часом стала виборною.
Цікаво, що за свою службу війт брав частину податків і судових оплат. Свою владу війт ділив з міською радою, на вибір якої він мав вплив.