Три життя великого мікробіолога

Ще донедавна у Городку про Сергія Виноградського мало хто знав. І лише у 2006 році з приїздом до міста російського ученого-архівіста Галини Савіної стало відомо, яке важливе місце займало це місто у житті знаменитого вченого. Завдяки Галині Савіній, а пізніше - доценту Московського державного університету, кандидату біологічних наук Наталі Колотіловій, члену-кореспонденту НАН України, доктору біологічних наук Богдану Мацелюху життя Сергія Виноградського стало близьке і відоме пересічному жителю райцентра.
Пам’ятник у Городку
Для увічнення пам'яті знаменитого мікробіолога у вересні 2008 році у Городку відбулася науково-краєзнавча конференція "Сергій Виноградський і Городоччина". До її відкриття були приурочені презентація книги Галини Савіної "Останній поміщик", реставрація на старому цвинтарі каплиці – могили батька ученого та могили Тіхоцької - матері дружини Сергія Виноградського, відкриття у районному краєзнавчому музеї постійно діючої експозиції, присвяченої життю і науковій діяльності вченого. Зараз за кошти городоччанина, доктора медичних наук, генерального директора ТОВ "Юрія - фарм" завершується виготовлення пам'ятника Сергію Виноградському, який незабаром буде встановлений в сквері, що носить ім'я ученого.
Найвищими досягненнями у вивченні життєвого шляху і наукових пошуків Сергія Виноградського були книги лауреата Нобелівської премії, уродженця Подільської губернії Зельмана Ваксмана, російських учених, працівників інституту експериментальної медицини в Санкт-Петербурзі Т. Андрюшкевич, Ю. Голикова, Ю. Мазинга. Сьогодні цей перелік поповнився ще однією книгою з незвичайною долею - "Три життя великого мікробіолога, документальна повість про Сергія Миколайовича Виноградського". Її автор - сучасний видатний російський мікробіолог, дійсний член Російської Академії наук Георгій Заварзін.
Літопис його життя
У 1941-1942 роках в окупованому фашистами передмісті Парижа Брі-Конт-Робер 85-літній Виноградський на основі 50-, 20-, 10-річних щоденникових записів пише свої спогади. І саме ці щирі, з самоаналізом аж до самокатування, але з підкресленим відстороненням від політичних дискусій, спогади лягли в основу документальної повісті Георгія Заварзіна. Як кожен літературний твір, повість має свою передісторію. На початку 1960-х років рукопис "Літопису..." разом з частиною архіву Виноградського його дочка Олена передала в радянське посольство, а звідти – в інститут мікробіології Академії Наук СРСР. Та вже минули часи хрущовської "відлиги", "рукопис прочитали, відклали, не видали, а потім надовго загубили"...аж до наступної політичної та економічної лібералізації Радянського Союзу. У 1985 році науковий світ відзначав століття відкриття хемосинтезу. Все це привернуло увагу до імені Виноградського. І Георгій Олександрович Заварзін, користуючись таким моментом, на основі машинописних уривків з "Літопису" пише документальну книгу "Три життя великого мікробіолога". Рукопис був завершений у лютому 1985, повторно відредагований у 1988 році, але так і не прийнятий до друку. Щоразу, як зазначає автор у вступній частині, книга виявлялася "несозвучной". Через 24 роки документальна повість про великого мікробіолога нарешті побачила світ.
Три життя Виноградського – це три послідовні етапи його біографії, що охопили майже століття. Народився в Києві в сім'ї відомого банкіра, навчався в київських гімназії та на юридичному факультеті університету. Паралельно захоплюється музикою. Бажаючи продовжити музичну освіту, кидає Київський університет та переїжджає в Петербург. Але швидко відмовляється від кар'єри професійного музиканта і навчається на природничому факультеті Петербурзького університету, спеціалізуючись з ботаніки. Після навчання продовжує самостійну наукову роботу за кордоном, де і відкриває явище хемосинтезу, яке принесло Виноградському світове визнання.. Повертається в Росію для роботи в інституті експериментальної медицини, який пізніше очолює.
Революційні події 1905 року та особиста криза привели його до відходу від наукової діяльності. Повертається в Городок Подільської губернії. Тут стає поміщиком, сільським господарем, завдяки якому спадковий маєток перетворює в зразкове агрогосподарство, а місцевий цукровий завод модернізує в акціонерне товариство і домагається найбільшого виробництва цукру, в порівнянні з аналогічними підприємствами тодішнього Поділля. Особливою гордістю Виноградського був сад, посаджений ним на схилах річки Смотрич. Більшовицький переворот у жовтні 1917 року змушує Виноградського виїхати за кордон. Емігрантські поневіряння закінчуються запрошенням Пастерівського інституту очолити відділ сільськогосподарської мікробіології, що розміщався в передмісті Парижа – Брі-Конт-Робер.
Виноградський повернувся в науку в 67- річному віці. Основним наслідком наукової діяльності ученого в Франції стало створення екологічної мікробіології, основні принципи якої сформульовані Виноградським у фундаментальній праці "Микробиология почвы", та написання спогадів "Літопис нашого життя".
Документальна повість Георгія Заварзіна викликає велику зацікавленість і у подільських краєзнавців. Адже в книзі є багата інформація про Городок кінця ХІХ - початку ХХ століття. Та ще важливішим є та роль, яку відіграв Городок у житті видатного ученого. За короткий час після придбання Виноградськими Городоцького маєтку (1870 рік), невеличке подільське містечко з улюбленого місця літнього відпочинку перетворилося в родинне гніздо. Тут у 1877 році на городоцькому цвинтарі був похований батько Виноградського – Микола Костянтинович. Саме перебуваючи в 1879 році у Городку, Сергій Миколайович та його майбутня дружина Зінаїда Тіхоцька вирішили побратися. За лічені роки маєток стає, за європейськими нормами, зразковим сільськогосподарським господарством, а Городок для сімейства Виноградського – " тихим раєм".

P. S. Після передачі рукопису в редакцію газети, з Москви до Городка надійшла сумна звістка: 7 вересня помер видатний російський вчений, мікробіолог академік Георгій Заварзін.

Петро КРИВИЙ,
керуючий справами Городоцького міськвиконкому.